Син одружився майже десять років тому, у його обраниці вже був за плечима одні шлюб та прекрасна маленька донька. Я прийняла і дівчинку, і її маму, ніколи не ділила внуків на ті, що рідні по крові і не забувала і про старшу внучку. Допомагала молодій сім’ї як могла, іноді грішми, іноді доглядала дітей, щоб син із дружиною могли відпочити.

З невісткою у нас особливої ​​спорідненості душ не вийшло, але й зварювань не було. Її перший чоловік аліменти на дитину плативши, але спілкуватися із дівчинкою не хотів.

Минулого року внучці зіграли весілля, ось тільки нас із сином на свято не покликали, сказали, що на урочистості будуть лише члени родини, а ми, як виявилось, до нього не входимо.

Хоча мій син і виховував дівчинку, старався про неї 10 років, замість нього на весіллі був рідний батько, який, крім грошей, у її життя ніяк не брав участі.

Я дуже образилася, адже дівчинку завжди вважала рідною і заботилася про неї, але ради світу в сім’ї свою обиду проглотила. Син теж промолчав, хоча було видно, що йому ситуація дуже неприємна.

Близько року тому у спадок мені дісталася однокімнатна квартира. Я знайшла квартирантів і отримую з оренди невеликий додаток до пенсії.

Нещодавно зателефонувала мені невістка і сказала, що її дочка чекає дитину, грошей на своє житло у неї немає і попросила, щоб онука з чоловіком переїхала до тієї квартири, яку я здаю.

Виявилося, що для того, щоби погуляти на весіллі, ми недостатньо близька рідня, а як питання з житлом став, то я рідна бабуся.

Я поки що на прохання не відповіла, але певно відмовлю. Може безглуздо пам’ятати образи, але пробачити я не можу. Дивує, як мій син зміг проглотнути свою подобу і зберіг сім’ю після такого приниження.