Одна фотографія може змусити оборонне підприємство змінити місце розташування.

Розповідь про успішну розробку — привернути увагу російських спецслужб. Навіть інформація, яка вже є у відкритому доступі, може стати небезпечною, якщо зібрати її докупи.

Водночас українські виробники озброєння потребують публічності. Без неї складніше залучати інвестиції, знаходити партнерів, виходити на міжнародні ринки та знайомити військових зі своїми розробками.

Як поєднати ці інтереси? Хто повинен вирішувати, яку інформацію можна оприлюднювати? І чи може журналістська публікація, підготовлена з добрими намірами, зашкодити українському війську?

Ці питання обговорили учасники панелі «Як відповідально розповідати про оборонні технології» на Donbas Media Forum, що відбувся 8–10 жовтня 2026 року.

У дискусії взяли участь представники оборонних компаній BlueBird Tech і «Четвертий Закон», редакцій «Оборонки» та «Мілітарного». Модерував дискусію Андрій Шевченко, керуючий директор Helsing в Україні.

Закритість чи відкритість: що небезпечніше для оборонної галузі

«Що сьогодні небезпечніше для оборонної галузі — надмірна закритість чи надмірна відкритість?» — із цього запитання Андрій Шевченко розпочав дискусію.

Однозначної відповіді серед панелістів не виявилося.

Надмірна публічність допомагає противнику, а надмірна закритість шкодить самій галузі: новим технологіям стає складніше знаходити замовників, виходити на ринок та залучати інвестиції. На цій суперечності наголосив представник компанії «Четвертий Закон».

Надмірна закритість також обмежує розвиток оборонних компаній. Виробникам необхідно розповідати про свої продукти, залучати нових партнерів і формувати довіру до власних розробок, зазначили представники галузі.

Окрема позиція в дискусії — необхідність більшої закритості інформації про оборонні технології. Адже противник постійно аналізує відкриті джерела, зокрема українські та закордонні медіа.

За його словами, навіть повідомлення, яке здається цілком безпечним, може мати значення для противника. Особливо це стосується нових технологій. Знання про перспективні розробки дозволяє заздалегідь готувати засоби протидії або коригувати власні технологічні програми.

Водночас повне інформаційне закриття оборонної індустрії також має свою ціну.

Отже, головне питання полягає не в тому, чи потрібно розповідати про українську зброю, а в тому, яку саме інформацію, на якому етапі розвитку технології та з якою метою можна оприлюднювати.

Один знімок — і підприємство змушене змінювати локацію

Інформаційні ризики для оборонних виробників — не теоретична проблема.

На панелі навели випадок, коли після публікації фотографії оборонній компанії довелося змінювати місце розташування. Про нього розповів шеф-редактор «Оборонки» Богдан Мірошниченко.

Він також згадав ситуації, коли представники виробників самі пропонували журналістам знімати те, що могло розкрити важливу інформацію про виробництво.

Зокрема, під час одного з відвідувань підприємства журналістам запропонували проводити зйомку просто неба, не враховуючи, що об’єкти та характерні елементи місцевості можуть бути ідентифіковані за супутниковими знімками.

За спостереженнями журналістів, у 2023–2024 роках керівники підприємств частіше особисто контролювали взаємодію з медіа. З розвитком компаній ці функції дедалі частіше передають окремим комунікаційним підрозділам, працівники яких не завжди достатньо розуміють військові ризики.

Тому журналістам іноді доводиться самостійно вилучати із запропонованих матеріалів інформацію, яку виробник готовий був оприлюднити.

Окрему небезпеку становить розкриття масштабів виробництва.

Навіть без зазначення адреси повідомлення про виробничі потужності, персонал, обладнання чи обсяги випуску продукції можуть привернути увагу противника.

Після появи інформації про важливого виробника підприємство може опинитися у фокусі російських спецслужб, зазнати кібератак та спроб встановлення місцеперебування виробництва або його працівників. Такий можливий ланцюг наслідків описали під час дискусії.

Проблема полягає також у тому, що окремі інформаційні фрагменти можуть не містити нічого секретного.

Проте в поєднанні з іншими відкритими джерелами вони дозволяють отримати нові відомості, які вже становлять загрозу.

Отже, оцінювати потрібно не лише зміст окремої фотографії або повідомлення, а й те, яку додаткову інформацію вони дозволяють встановити.

«Не нашкодь»: як журналісти перевіряють безпечність публікацій

Головний редактор «Мілітарного» Михайло Люксіков сформулював базовий принцип роботи з інформацією про озброєння: «Не нашкодь».

Він має практичне значення.

Коли виробники пропонують редакції «Мілітарного» розповісти про нову розробку, журналісти насамперед з’ясовують, чи погоджене оприлюднення відповідної інформації з військовими, які експлуатують техніку.

Це особливо важливо, якщо виріб уже використовується в бойових умовах.

Адже виробник може бути зацікавлений у розкритті певних характеристик або результатів застосування, тоді як військові зацікавлені в тому, щоб противник якомога довше не знав про нові можливості українського озброєння.

У Defence Tech інакше працюють звичайні правила взаємодії компаній і журналістів, зокрема передавання інформації не для публікації.

Зокрема, принцип off the record, який передбачає передачу інформації не для публікації, стає особливо ризикованим. Навіть за наявності довіри між співрозмовниками наслідки ненавмисного розголошення можуть бути надто серйозними.

Досвідчені журналісти нерідко самі допомагають молодим оборонним компаніям уникати комунікаційних помилок — на цьому наголошували представники індустрії.

Вони звертають увагу на деталі, які можуть становити загрозу, уточнюють можливість публікації конкретних відомостей та пропонують виробникам повторно перевірити матеріал з погляду інформаційної безпеки.

Водночас це не означає, що журналіст повинен перебирати на себе функції служби безпеки підприємства.

Основну відповідальність за розкриття інформації про оборонний продукт має нести виробник — таку позицію висловили представники BlueBird Tech.

Саме компанія знає власний продукт, технологічні процеси та можливі наслідки розкриття інформації. У компанії до ухвалення рішень щодо публічної комунікації залучені різні підрозділи, зокрема департамент безпеки. Важливий принцип — розповідати про нові продукти тоді, коли вони вже встигли попрацювати на фронті.

Отже, безпечна комунікація потребує взаємодії між виробниками, військовими та журналістами, а не автоматичної довіри до інформації, яку компанія дозволила оприлюднити.

Як розповідати про компанію, не розкриваючи її технологій

Публічність оборонного виробника не обов’язково має будуватися навколо характеристик зброї або демонстрації виробничих процесів.

Такий підхід запропонували й під час обговорення. Компаніям варто активніше розвивати горизонтальні зв’язки — розповідати про свою діяльність, досвід, команду та взаємодію з військовими.

Значну частину техніки, яка потрапляє на фронт, військовим доводиться додатково адаптувати до конкретних умов застосування.

Тому постійний контакт між розробниками та користувачами іноді має більше практичне значення, ніж масштабна презентація нового виробу.

У BlueBird Tech також намагаються розмежовувати інформацію про призначення продуктів та чутливі технічні подробиці. Це дозволяє пояснювати суспільству, які завдання вирішують розробки, не розкриваючи інформацію, яка може допомогти противнику.

Тож відповідальна публічність може будуватися не навколо розкриття технологічних секретів, а навколо професійної репутації, реального досвіду та довіри між виробниками і військовими.

Хто має визначати межі відкритості?

Одна з головних дискусій виникла навколо питання відповідальності. Хто повинен вирішувати, чи створює конкретна публікація воєнний ризик: журналіст, виробник, військові, держава або спеціалізовані служби безпеки?

Єдиної відповіді учасники панелі не знайшли.

Для оборонної галузі були б корисними зрозумілі правила, які визначали б можливості публічного висвітлення технологій на різних етапах їхнього розвитку, — таку думку висловили під час панелі.

Наприклад, розкриття інформації про дослідний зразок, який лише проходить випробування, та серійний виріб, що вже застосовується військовими, може потребувати різних підходів.

Водночас учасники застерегли від створення системи, у якій державні органи отримають право попередньо погоджувати всі публікації про оборонні технології. Це може призвести до ситуації, коли посадовці заради уникнення відповідальності відмовлятимуть у публікації навіть безпечної інформації.

Натомість відповідальність за дотримання встановлених правил мають нести безпосередні учасники інформаційного процесу.

Один із запропонованих підходів — залучати в оборонних компаніях спеціалізованих фахівців з інформаційної безпеки.

Такі спеціалісти могли б оцінювати ризики ще на етапі підготовки публічних матеріалів, допомагаючи компаніям захищати виробництво та уникати можливих порушень законодавства.

Представники виробників підтримали підхід, за яким основна відповідальність за розкриття інформації про продукт лежить на самій компанії. Водночас держава може допомогти виробникам, визначивши зрозумілі правила безпечної комунікації.

Обговорення показало, що жодна зі сторін не може повністю контролювати всі ризики самостійно.

Виробник знає технологію, військові — особливості її застосування, журналіст — зміст майбутньої публікації, а державні органи відповідають за захист національної безпеки в межах своїх повноважень.

Це потребує зрозумілих процедур взаємодії, а не лише формального погодження матеріалів.

Головний висновок дискусії: під час технологічної війни інформація про зброю сама стає чинником безпеки. Вона може допомогти українським виробникам розвиватися, військовим — отримувати нові технології, а суспільству — розуміти стан оборонної галузі. Але та сама інформація, оприлюднена без оцінки ризиків, може дати перевагу противнику.

Тому завдання військової журналістики — не забезпечити максимальну відкритість чи максимальну секретність, а знайти обґрунтований і відповідальний баланс між суспільним інтересом, розвитком оборонної індустрії та безпекою Сил оборони.

Фото: Donbas Media Forum