Водій на позивний «Люца» за день робить до п’яти рейсів на позиції — возить провізію та бійців на ротації під загрозою артилерії, мін і FPV.

Про його роботу розповіли у 153-й окремій механізованій бригаді.

На згадку про один із таких виїздів «Люца» носить у рюкзаку уламок російської міни. Тоді він поранив йому ногу.

«Вибух, бачу — стирчить. Витягнув. Ще кілька уламків від попереднього поранення — досі в тілі».

За день водій може здійснити від двох до п’яти поїздок до позицій побратимів. Везе їжу та інші необхідні речі, а також доставляє бійців на ротації. Іноді дорога займає близько 20 хвилин, іноді — до двох годин.

«Ворожа артилерія, міни, FPV — затримують. Особлива проблема — „ждуни“: бачимо — нищимо».

FPV розбирали машину удар за ударом

До війська «Люца» прийшов добровольцем у 25 років.

На Херсонщині водив важку «М-ку». Один із виїздів закінчився серією ударів російських FPV.

«Було, що її розбирали російські FPV, удар за ударом. У мене розсічена голова, контузія».

На Запорізькому напрямку він пересів на легшу «L-ку». Разом із напарником на позивний «Пиж» вони називають машину «Чаєчкою».

«Це наша бойова подруга — везуча».

«Пижу» 45 років. До війська він працював будівельником, а за кермом — уже два десятиліття. Каже, що для таких рейсів самого водійського досвіду замало.

«Вміння водити у нашій справі — це не все, потрібен характер. Люца нічого не боїться, я — навпаки: кожен виїзд немов уперше».

Першою машиною був старенький «Жигуль»

Сам «Люца», попри нинішню фронтову роботу за кермом, навчився водити вже під час служби. Першою машиною став старенький «Жигуль», на який він разом із побратимами скинувся грошима.

Тепер маршрути до позицій під артилерією та дронами для нього стали звичною роботою. А от цивільного дорожнього руху, жартує військовий, він побоюється більше.

«На позиції „літаю“ впевнено, а от у місто виїжджати не люблю: недобросовісні пішоходи — велика відповідальність».