Ми тут перебуваємо вже місяць точно. Є їжа, волонтери присилають продукти, одяг теплий на осінь, навіть одного разу малюнки діток з центру ВПО надіслали. Типу знак підтримки та мотивації.

Однак, я не боюся ні обстрілів, ні тривоги. Я боюся місцевих людей в цьому селі.

Коли ми сюди прийшли, нас не вітали ні аплодисментами, ні словами подяки. Натомість наш загін чув тільки лайку та звинувачення у стилі

“Бомбили Донбас 8 років”. Так, виявляється, ватні зазомбовані люди ще існують. Мене про це попереджав керівник, але я чомусь не вірив. Ну коли у твій будинок летить ракета з території росії, ти хіба будеш проклинати нашу армію, яка тебе прийшла

рятувати?

• Я вас не звала! Зачєм сюда прішлі?! – дорікає старша жіночка, років десь 50.
• Так війна, прийшли вас захищати..
• Я вас не ждала! Ухадіте!
• А кого ж ви чекали?
• Каво?! Путіна! А ви єво не пускаєте!

Смішно правда? Ну вам, мабуть, так. Ви сидите у безпечному місці, у вас далі вирує життя. А ми тут вислуховуємо такі докори зомбі-путіністів.

Але я не жаліюся та не дорікаю, просто хочу показати зворотну сторону медалі життя на фронті.

Чи здають наші позиції? Думаю, що так.

Хоча я вже вдома тиждень, але досі переживаю за своїх побратимів, які там залишилися. Інколи телефоную, але самі розумієте, який там звʼязок.

– Ти са Львова прієхал здесь нас убівать?

Правалівай! Нам па тєлєвізару гаварілі, что в Києве уже єсть наказ такіх, как ми, на Сібірь атправлять!

Всьо ето Зілєнской прідумал! – чую, як мені в спину кричить дідусь на велосипеді.

Знаєте, були моменти, коли я просто хотів все кинути та поїхати геть. Який сенс мені воювати за людей, котрі підтримують війну? Вони сліпі. А ще дурні. Не розуміють, хто насправді розвʼязав цю війну.

– Ой, ну Маріупаль – ета проста сказка. Зєленскій прідумал, а ви павєрілі. А в Буче все фота – пастановка! – чую такі “аргументи”.

У Бучі проживала моя знайома з університету. Її тата й дідуся розстріляли, бо вони хотіли виїхати за

продуктами. На щастя, маму та молодшу сестричку

не чіпали. Зараз вона у безпечному місці з рідними.

Але каже, що вночі прокидається від будь-якого шурхотіння.

І коли мені говорять, що Буча, Ірпінь – це постанова, то хочу взяти цих дурнів за шию, привезти до могил та зруйнованих будинків. Нехай вони на власні очі переконаються, хто винен у смерті багатьох людей.

Я не знаю, чому воюю за таких “людей”.

Я навіть не бачу сенсу їх захищати.

Так, нехай це для когось прозвучить жорстоко та

можете писати гнівні коментарі. Але чому я повинен захищати людину, яка підтримує ворога? Це смішно та не логічно.

Молоді люди ризикують життям, а вони… Слів нема в українській мові, щоб описати всю цю ситуацію!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки

“Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами.

Надсилайте на пошту [email protected]

Що б Ви зробили з такими людьми?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації?

Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям:

ЧИ

. Ваша реакція має значення!

Що ви думаєте про цю новину?

Поділіться своєю

думкою в коментарях та обговоріть з іншими!