Геннадію на псевдо «КамАЗ» — 56 років, він родом із Черкащини, а за кермом із 1987 року.

Історію бійця оприлюднила 152 бригада.

Майже чотири десятиліття чоловік присвятив автомобільним перевезенням: водив легкові автомобілі, мікроавтобуси й вантажівки, працював у міжнародній логістиці та перевозив вантажі Німеччиною, Польщею і Литвою. Водночас зізнається, що найбільше йому подобалася робота з людьми.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Геннадій продовжував працювати на міжнародних маршрутах, щоб забезпечувати родину. Особливої підтримки потребували двоє молодших синів, які залишилися в Україні після того, як їхня мати у 2022 році виїхала за кордон.

У травні 2024 року Геннадій добровільно вступив до Збройних сил України. До цього він не мав бронювання від мобілізації та продовжував працювати за кордоном. Після долучення до війська чоловік потрапив до 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри, де отримав позивний «КамАЗ».

Рішення стати на захист України він пояснює відповідальністю перед родиною та бажанням забезпечити дітям майбутнє у власній державі.

«У мене троє синів. Старший офіцер, воює на Запорізькому напрямку разом зі своєю дружиною, яка служить парамедиком. Двоє молодших, яким 18 і 16 років, залишаються вдома. Розумієте, вони потребують підтримки. Тому навіть під час служби я постійно думаю про їхнє майбутнє. І хочу, щоб це майбутнє було саме в нашій державі», — розповідає військовий.

Багаторічний досвід водія став у пригоді й на військовій службі. Нині Геннадій перевозить боєприпаси, доставляє необхідне майно та забезпечує бойові підрозділи. Однак військові маршрути суттєво відрізняються від цивільних: до відповідальності за вантаж і складних дорожніх умов додається постійна загроза ворожих ударів.

«Військова дорога суттєво відрізняється від цивільної. Тут кожен виїзд може бути пов’язаний із небезпекою, а від дій водія залежать життя інших військовослужбовців. Я це усвідомлюю, але й розумію: хто, якщо не я?» — каже «КамАЗ».

Небезпеку такої роботи Геннадій відчув на собі. Приблизно два з половиною місяці тому під час одного з виїздів автомобіль, у якому він перебував разом із побратимами, підірвався на міні. Геннадій і його побратим Сергій зазнали контузій, але обом вдалося вижити.

Попри ризики, найбільше військовий хвилюється за своїх рідних. Особливо — за старшого сина, який також виконує бойові завдання. Коли той довго не виходить на зв’язок, батько чекає хоча б короткого повідомлення, щоб переконатися, що з ним усе гаразд.

«Є в мене мої рідні. Є сини. Є мама, є сестра. Я не можу їх так кинути. Бо Київ, самі знаєте, “валять” кожен божий день і не раз. Як би воно не було, але є за кого переживати», — говорить Геннадій.

За час служби «КамАЗ» звик до військового колективу та побратимів, із якими щодня виконує завдання. Зізнається, що хотів би залишитися поруч із ними навіть після завершення війни. Водночас відчуває, що вік і фізичні навантаження поступово даються взнаки.

Та попри всі випробування, головне бажання Геннадія не змінилося — мир в Україні. Він хоче, щоб його сини та онук могли жити, працювати й будувати своє майбутнє у власній країні, не знаючи війни.

Від піхоти до дронів: пройшовши бої на Донеччині піхотинцем, Лесик опанував важкі бомбери

Якщо вам цікавий мілітарний контент – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.