Весілля ми зробили дуже скромне. Запросили найближчих родичів, тихо посиділи в ресторані.

Спершу ми жили зі свекрухою, бо свого житла не мали. Чого я тільки тоді не натерпілася:

– Олю, ти запізно лягаєш, мені заважає світло в коридорі!

– Ти готувати ніяк не навчишся! Це просто неможливо їсти!

У Сергія ще був брат Андрій. Він неодружений, Марія Василівна його вічна жаліла. Андрій студент, приїжджав додому лише на вихідні, але я мала йому і їсти зварити, і одяг його випрати. І не раз він кепкував наді мною:

– Як не стараєшся, твій борщ все одно не такий, як у мами!

– І сорочки прасувати – явно не твоє!

Добре, що скоро я отримала у спадок від бабусі двокімнатну квартиру в Івано-Франківську і ми з чоловіком туди переїхали. У квартирі невеличкі дві кімнати, кухня. Ми з чоловіком ремонт зробили, купили деяку техніку: пралку, новий телевізор, холодильник. Згодом я народила Богданчика, ми йому обладнали дитячу.

Коли Андрій зібрався одружитись, свекруха продала свою квартиру, віддала синові гроші, а сама поїхала на заробітки. З Італії вона надсилала нам лише гостинці, а всі гроші йшли Андрію, бо він збирав на будинок. Та ми і на тому були вдячні. 

За цей час стосунки з свекрухою не змінилися. Марія Василівна приїжджала на свята, заходила до нас в гості. За родинним столом свекруха постійно намагалась мене принизити. Її відвідини не були для мене честю, тому я більше любила будні. 

Проте нещодавно Марія Василівна захворіла. І до кого звернулась? Звичайно, до нас, мій чоловік оплатив лікування. Свекруха вже й сама зрозуміла, що закордон більше їхати не варто. А жити – ніде: молодий син розтринькав всі гроші. Вони з Ларисою зробили шикарне весілля, а ще купили новеньку машину за 10 тисяч доларів. Жити вирішили у дружини, покупка будинку і будова відклалася, бо вже не було за що. Коли свекруха попросилась до нього, Андрій заявив, що йому треба думати про власну родину.

– Андрію треба свою сім’ю пильнувати, а ви можете й мене доглянути! – заявила свекруха.

Її Андрій не дав ні копійки на лікування, а ми маємо клопотами обвішатись заради свекрухи. У нас ситуація не краща – дві маленькі кімнати. В одній живемо ми з чоловіком, в іншій – син. Наш Богдан уже школяр, він дорослий, розумний хлопець. Проте жити з бабусею і для нього не найкраща ідея. Але Сергій намагається підтримати маму і я його трохи розумію:

– Куди вона піде на старість? Тільки подумай!

Я не можу вигнати свекруху чи знайти якийсь компроміс і з кожним днем жити разом з нею стає все важче. 

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!