Переважна більшість людей, які евакуювалися з окупованих Олешок під час гуманітарної місії, обрали Україну.

В іноземних медіа застерігали, що росія використає гуманітарну місію в окупованих Олешках для пропаганди та просування власних наративів, звертаючи увагу на спробу москви представити себе рятівником цивільних, контролюючи водночас доступ іноземних медіа до міста та умови спілкування з його жителями.

Однак репортажі західних медіа показують, що за цим вибором стояли особисті переконання, міцна українська ідентичність і прагнення повернутися до своїх. Численні свідчення евакуйованих та спостереження іноземних журналістів переконливо підважують російську пропаганду про «визволення» та масову підтримку окупантів.

«москва хоче представити себе рятівником жителів міста, яке сама ж і окупувала»

Про небезпеку пропагандистського використання гуманітарної операції росіянами попередила журналістка американського телеканалу Newsmax Шелбі Вайлдер. У ранковому ефірі 30 жовтня вона звернула увагу глядачів на обмеження, у яких працюватиме знімальна група телеканалу:

«росія використовує гуманітарну операцію в Олешках як можливість для пропаганди. москва хоче представити себе рятівником мирних жителів міста, яке сама ж і окупувала. Міста, яке вона зруйнувала та занурила в гуманітарну кризу. І ми повинні чітко усвідомлювати: саме росія контролює те, що нам дозволять побачити.

Москва залучила до висвітлення операції численні російські ЗМІ, тоді як з американських медіа там присутнє лише одне — Newsmax. Тому наша команда не матиме повної та необмеженої можливості побачити, яким насправді є життя в умовах російської окупації.

Цілком можливо, що люди, з якими нам вдасться поспілкуватися, перебуватимуть під тиском або примусом, а російська влада показуватиме нам лише те, що хоче продемонструвати світові. Це надзвичайно важливо враховувати, коли ми аналізуватимемо перші кадри та повідомлення, які надходять з Олешок».

Застереження представниці іноземного медіа було слушними, однак навіть контроль росіян над організацією гуманітарної місії не дозволив окупантам приховати правду — світ на власні очі побачив реальний вибір евакуйованих і почув про нього від них самих.

«Значно більше мешканців обрали виїзд до України, ніж до росії…»

Особливо промовисто висновок про переважну підтримку України на тимчасово окупованих територіях підтверджує матеріал «Олешки: евакуація та доставка гуманітарної допомоги відбулися успішно» медіа ZDFheute — німецької цифрової служби новин та інформаційної платформи, яка належить провідній державній телекомпанії Німеччини ZDF (Zweites Deutsches Fernsehen).

Німецький суспільний мовник повідомив, що за спостереженням репортера агентства dpa, виїзд на підконтрольну Україні територію обрали значно більше мешканців, ніж до росії або окупованих нею територій.

«За цими даними, значно більше мешканців обрали виїзд до України, ніж до Росії або на окуповані Росією території», — прямо передає ZDFheute слова журналіста, який відвідав Олешки під час поїздки для преси, організованої російськими міністерствами оборони та закордонних справ.

Важливо зауважити, що кореспондент медіа перебував в Олешках у пресгрупі, поїздку якої організували російські міністерства оборони та закордонних справ. Отже, факт переваги українського напрямку потрапив у західні медіа навіть через організований москвою доступ до міста.

«…три чверті вирушили колоною до України…»

Додаткову оцінку навів Ремі Урдан у матеріалі «В Україні евакуювали жителів Олешок: „Ми не знаємо, куди їхати, але одне певне: ми виживемо“» в Le Monde — одній з найавторитетніших, найстаріших і найвпливовіших щоденних національних газет Франції.

За українськими й міжнародними джерелами видання, з приблизно 700 евакуйованих близько трьох чвертей вирушили на підконтрольну Україні територію, а чверть залишилася в окупованому Криму.

«Щастя. Повернутися під свій прапор, чути рідну мову»

Особистий зміст цього вибору розкриває історія 24-річного Владислава з репортажу «„Ми йдемо з пекла“: евакуйовані з українського міста розповідають історії про те, як їм вдалося вижити», який опублікувала The New York Times — одна з найвпливовіших і найвідоміших щоденних газет у світі.

Чоловік виїхав з Олешок разом із матір’ю та сестрою, причому родина тривалий час боялася, що російська влада не дозволить молодому чоловікові залишити окуповане місто.

Також сім’я боялася, що оголошене припинення вогню може виявитися пасткою. «Ми були налякані, але все одно поїхали», — сказав про це Владислав.

Однак попри ризик дороги родина вирішила скористалася шансом виїхати й одразу після прибуття назвала український прапор і мову своїми.

«Я ще не зовсім розумію свій настрій, — сказав він. — Щастя. Повернутися під свій прапор, чути рідну мову», — так пояснив чоловік свої відчуття.

Розповідь Владислава повністю заперечує поширювану російською пропагандою тезу про масову підтримку окупаційної влади та уявлення, ніби роки російського контролю автоматично означають прийняття росії як власної держави.

«Це моє місто, це моя земля»

Ще одну подібну історію розповів головний кореспондент британського телеканалу Sky News Стюарт Рамзі у матеріалі «Дуже хвилююся за тих, хто залишився».

Його співрозмовниця, 55-річна Яна Борисова, народилася в росії, але виросла в Україні. З окупованих Олешок вона передавала журналістам інформацію про життя міста та дії російських військових.

Редакція змінювала її голос у попередніх матеріалах, щоб убезпечити жінку, а вже після евакуації Яна пояснила, чому наважувалася говорити з-під окупації. «Це моє місто, це моя земля», — сказала вона.

На Чернігівщині жінка зустріла Ксенію Архіпову — волонтерку, яка допомагала підтримувати зв’язок із мешканцями окупованого міста. Оцінку цієї зустрічі Рамзі сформулював від власного імені:

«Це возз’єднання було таким само щемким і зворушливим, як будь-яке з тих, що я бачив за ці роки».

Для міжнародної аудиторії ця історія показує, наскільки спрощеним є ототожнення походження людини з її політичним вибором. Народжена в росії мешканка Олешок називає українське місто своїм і ризикувала, щоб розповідати світові про окупацію.

«Ми чекаємо, щоб настав мир, і чекаємо на перемогу»

Про ще одну обставину, яку намагаються приховати російські пропагандисти, розповів репортаж CNN «Возз’єдналися через 1711 днів: евакуйовані з Олешок повертаються в Україну в рамках припинення вогню, досягнутого за посередництва Меланії Трамп».

Як пояснили у медіа, українські родини могли роками залишатися в окупації через страх переслідування з боку російських військових та окупаційної адміністрації.

Зокрема, мешканка Олешок Лариса не бачила свого чоловіка Дмитра 1711 днів. Він служить в українському війську, і жінка боялася, що під час спроби виїзду її затримають на російському блокпості.

Після возз’єднання з чоловіком вона сказала: «Ми чекаємо, щоб усе це закінчилося, щоб настав мир, і чекаємо на перемогу». Ця історія дружини українського військового свідчить, що тривале перебування на окупованій території не означає підтримки окупаційної влади.

Жінка залишалася у місті під російським контролем виключно через небезпеку виїзду й одразу скористалась наданою можливістю безпечно покинути окуповану росіянами територію.

«Люди бояться, що росіяни будуть перевіряти їхні телефони»

Необхідно наголосити, що вибір евакуйованих на користь України відбувався попри страх тиску з боку російських окупантів. Зокрема, Ксенія Архіпова розповіла Associated Press, що евакуйовані боялися ймовірних перевірок з боку росіян.

«Люди кажуть, що вони щиро бояться, що росіяни будуть перевіряти їхні телефони та шукати докази українських родичів або зв’язків зі Збройними силами України — те, що вони неодноразово робили на інших окупованих територіях», — сказала вона, описуючи процедури, які самі російські загарбники називають «фільтрацією».

У такому контексті, про який повідомили міжнародній аудиторії, вибір евакуйованими людьми України набуває додаткової ваги, адже бажання вибрати український бік збереглося у них попри страх і тиск з боку російських окупантів і спроби спрямувати людей до росії.

* * *

Евакуйовані з Олешок, які прямували на вільну територію України, мусили здійснити довгий об’їзд: через окупований Крим до російської Анапи, звідти літаком до білоруського Гомеля, а далі автобусами на Чернігівщину.

Серед людей були й ті, хто обрав росію або залишився в Олешках, однак зафіксована західними медіа помітна перевага українського напрямку та пояснення самих евакуйованих переконливо підважують претензію російських окупантів говорити від імені всього населення на окупованих територіях.

Саме в цьому полягає удар цих публікацій по російській пропаганді, адже аудиторія західних медіа бачить людей, які після років перебування під окупацією прагнуть бути під українським прапором, називають українську мову своєю, чекають перемоги та обирають майбутнє в Україні.

Їхні голоси переконливо руйнують поширюваний кремлівською пропагандою образ населення, для якого російська армія нібито стала бажаним «визволителем», і які буцімто прагнуть жити в росії.