1-е листопада відоме не тільки як дата створення і проголошення ЗУНР, а також вшанування пам’яті померлих.

Саме у цей день 85 років тому було створено у Львові, який вже окупували німці, Янівський концентраційний табір.

Це одна із найтрагічніших та найкривавіших сторінок в історії Львова — цього дня розпочав свою страшну, жахливу роботу Янівський концентраційний табір (нім. Zwangsarbeitslager Lemberg-Janowska), що його створила нацистська влада на вулиці Янівській (тепер – вулиця Шевченка) у Львові, куди зганяли політичних в’язнів, військовополонених, а найбільше – євреїв.

Про це у своєму дописі  у Фейсбук Олег Леонтьєв.

«Я бачив пекло. Навіть не у сні,

а на землі, під небом цим пресвітлим,

де люди задихалися у млі,

де смерть гуляла чорним, диким вітром…», – Василь Стус.

Щоденно, під час тортур, катувань і розстрілів у Янівському концентраційному таборі завжди грала музика. Оркестр складався з ув’язнених, вони грали одну і ту ж мелодію – «Танго смерті». Автор цього твору залишився невідомим. У числі оркестрантів були увязнені – професор львівської консерваторії Штрікс та інші відомі музиканти. Керівником оркестру був відомий скрипаль, диригент львівської філармонії Якуб Мунд.

Ініціатором створення оркестру із кращих львівських музикантів та композиторів був заступник коменданта табору Ріхард Рокіта, який до війни грав у джазі в Катовіце. Він вирізнявся садистськими схильностями і, за свідченнями, щоденно перед сніданком знищував півсотні осіб.

Комендант Фріц Гебауер – «душитель» у масці інтелігента.

Першим комендантом табору став Фріц Гебауер. Ззовні він справляв враження приємної людини, але насправді був жорстоким садистом. Під час спокійної, наче інтелігентної розмови з в’язнем він міг раптово схопити людину за шию і задушити — через що отримав прізвисько «душитель». Після такого випаду він знову ставав наче інтелігентною людиною. Його вважають засновником садистського режиму, який панував у Янівському таборі.

Гебауер вигадував витончені способи вбивства: закопував людей живцем у землю, а в лютий мороз зими 1941–1942 років змусив в’язнів голими митися в бочці з водою на вулиці, після чого вони замерзали на смерть. Інших нещасних кидали у казан, де варилася табірна баланда, і закривали кришкою. Саме Гебауер запровадив у таборі принцип колективної відповідальності, де за найменшу провину карали смертю. Після війни він був засуджений до довічного ув’язнення і помер у 1979 році.

У Янівському концтаборі були відібрані найжорстокіші садисти та покидьки нацистської машини смерті. Багато хто з цих людей мав патологічні збочення, і те, що там відбувалося, в’язні описували як «пекло на землі». Ця фраза звучить у багатьох спогадах. У цьому таборі практикувалися найрізноманітніші способи вбивства. Кожен нацист намагався перевершити своїх колег, винайшовши власний метод знищення людей.

Подейкують і про такий начебто реальний випадок. Якось комісар гестапо Вепке посперечався з іншими катами табору, що він одним ударом сокири розрубить хлопчика. Ті йому не повірили. Тоді він упіймав 10-річну дитину, поставив на коліна, змусив скласти руки долонями разом і пригнути до них голову. Окупант примірявся, поправив голову хлопчика і ударом сокири розрубав його уздовж тулуба. Гітлерівці гаряче вітали Вепке, міцно тиснули йому руки та хвалили…

У таборі перед відправленням на роботу проводили так звану перевірку фізично здорових чоловіків шляхом бігу на відстань 50 метрів. Якщо людина бігла добре – швидко і не спіткнувшись, то залишалася живою, а інших розстрілювали. Причому майданчик, на якому змушували бігти, був зарослий травою; якщо людина заплутається в траві і впаде, то його негайно розстрілювали. Трава була вище колін.

Крім цього, есесівці розважалися тим, що давали в’язню в руки склянку і проводили навчальну стрільбу. Якщо влучали в склянку, людину залишали живою, а якщо в руку – тут же розстрілювали, заявляючи при цьому, що в’язень більше не здатний до праці та підлягає знищенню.

А 19-го липня 1944-го всі оркестранти, прямо під час останнього виконання цієї страшної музики – «Танго смерті», що стала символом жаху також були розстріляні в дусі вагнерівських містерій…

Один з найбільших і найжорстокіших на території Західної України концтаборів припинив своє існування…

А до Львова вже наближалася інша чума – більшовицька «красная армія»…

Спроба відновити звучання цього «Танго смерті» не увінчалася успіхом – ноти не збереглися, а кілька вцілілих в’язнів при спробі відтворити мелодію по пам’яті впадали в транс або заходилися в риданнях.

За час існування Янівського концтабору в ньому знищено понад 200 тисяч в’язнів.

Символічно й моторошно, але на цьому місці й зараз розташована установа примусового утримання – Личаківська виправна колонія №30.

Історія Янівського концтабору – це жахливе нагадування про те, на що здатна людиноненависницька ідеологія. Проте нацистські табори смерті не виникли на порожньому місці. Вони стали лише технологічним продовженням і копією того, що набагато раніше вигадали та випробували радянські чекісти. Саме в СРСР було створено масштабну систему ГУЛАГу, де людське життя нічого не коштувало.

Сьогодні історія повторюється з жахливою точністю. Внуки та правнуки тих самих чекістів, виховані на культі насильства та безкарності, знову прийшли кривавою навалою на українську землю. Катівні в Бучі, Ізюмі, Херсоні, фільтраційні табори та масові вбивства – це той самий почерк. Змінилася форма, але сутність тоталітарного зла залишилася незмінною.

На фото: 

– Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер  (у центрі праворуч) на офіційній екскурсії по Янівському концтабору; 1942 рік. Також на фото присутні Йоханз Йост, Фрідріх Варзок (крайній праворуч), Йозеф Кірмаєр та Фріц Кацманн.

– Оркестр Янівського концтабору виконує «Танґо смерті». За цю фотографію було заплачено людське життя. Коли під-час обшуку її знайдуть, фотографа, котрий з вікна другого поверху потай зняв цю сцену, повісять. Його прізвище – Штрайнберг, працівник канцелярії табору, сам з ув’язнених. Під шибеницею примусять грати отих, навіки збережених об’єктивом його «лійки», музикантів, а в нього самого, вже мертвого, метатимуть і метатимуть ножі. А помста катів була такою шаленою тому, що сміливець наважився зафіксувати на плівці дещо страшніше, ніж просто оркестр за грою, – то, що вони вважали за краще б назавжди заховати від світу. Так, той оркестр і справді диявольська вигадка… В обвинувальних документах Нюрнберзького процесу зберігається ця фотографія оркестру.

– Головні ворота концтабору. Табір займав площу 3 тисяч квадратних метрів і його можна поділити на три зони. Він складався з 13 бараків, майстерень, складських приміщень, адміністративних будівель. Територія була обгороджена бетонною стіною, посипаною зверху шматками битого скла. Одна частина – це територія військових майстерень, де працювали в’язні. В центрі були адміністративні будівлі та вілла коменданта. За лінією колючого дроту розташовувались бараки, і це був власне сам табір.

У 1943 році виник жіночий табір, на території якого була також лазня для керівництва, швейні майстерні та інші невеличкі цехи. Навколо Янівського табору було дротяні загородження в два ряди, відстань між рядами – 1 метр 20 сантиметрів, куди закидали в’язня на кілька діб, звідки він сам не міг вийти і там помирав від голоду і холоду. Але перш ніж закидати за огорожу, його били до напівсмерті, вішали за шию, ноги і руки, а потім пускали собак, які розривали людину та завдавали їй страшних ран.

– Кісткодробилка Янівського табору. Німці, щоб замести сліди, спалювали тіла людей, а їхні кістки за допомогою цієї машини перемелювали в попіл. Генріх Хамаідес, Давид Манушевіц і Мойше Корн (зліва направо) на платформі кісткодробилки в Янівському таборі у Львові. Вони належали до однієї з багатьох «ексгумаційних команд», які повинні були в 1943/1944 усувати братські могили. Аби зачистити сліди масових вбивств, у червні 1943 року створили зондеркоманду 1005 – бригаду смерті у Янівському таборі. Її чисельність – 126 осіб. Вона проводила ексгумацію, кремацію трупів та розмелювання кісток загиблих у місцях масових розстрілів. Ця команда працювала не лише зі старими тілами, але і з тілами в’язнів, яких вбивали на їхніх очах. Після виконання місії бригаду розстріляли в Лисинецькому лісі.

– Будинок другого коменданта Янівського концтабору Густава Вільгауза (1942-1943). З балкону цього будинку Вільгауз систематично розстрілював в’язнів табору. 20 квітня 1943 року на честь 54-річчя Гітлера він відібрав з в’язнів 54 особи і розстріляв їх. А ще комендант, щоб розважити дружину і дочку, з автомата стріляв в ув’язнених, які працювали в майстерні. Заради розваги дочки, він змушував підкидати в повітря маленьких дітей і стріляв у них. «Papa, mehr!» («Тату, більше!»), – кричала дочка, і він стріляв, стріляв…