Володимир Ращук в ексклюзивному інтерв’ю УНІАН розповів про службу у ЗСУ, дружину, яка займається волонтерством, хто врятував його від бандитизму, та як він став актором.

Володимире, ви – військовослужбовець. Як вирішили поповнити лави ЗСУ, чи підтримала вас дружина, як проходив процес вступу і яку посаду обіймали спочатку?

Я, в першу чергу, актор, а не військовослужбовець. 24 лютого 2022 року був змушений взяти в руки зброю як доброволець. В той момент я знав, що мене не візьмуть до лав ЗСУ, НГУ чи іншої структури, бо мав «білий квиток», в якому було написано «не придатний» навіть під час війни. Тому пішов у добровольчий батальйон солдатом, бо не мав військового звання на той час. А вже після того, як ми звільнили Бучу, Ірпінь та Гостомель, мобілізувався в Гостомельську бригаду НГУ «Рубіж». Це саме та, перша бригада, яка приймала бій, бо на її територію висадився псковський десант.

Дружина підтримала мій вибір, були звісно нюанси, адже це нелегко прийняти. 

Зараз ви командир батальйону. Що входить у ваші обов’язки?

Чесно, не знаю, звідки береться інформація… Я не є командиром батальйону! Раніше я був просто солдатом, потім зростав, брав на себе відповідальність та був командиром відділення та взводу. В Сіверодонецьку так сталося, що вбили командира роти, і я був змушений зайняти його посаду. Зараз я офіцер секції S3 штабу батальйону. Це управління бою та його планування. В мене купа екранів, ми все це розробили. Бо раніше воювали, як маленька радянська армія, по статуту України. А це вже безпосередньо батальйон «Свобода», ми в середині з начальником штабу, комбатом і побратимами створили секцію, яка працює по стандартах НАТО. 

Почали ми з Броварів, потім відправили у Баришівку, Ірпінь, Бучу, Гостомель (в якості добровольця). Були в Рубіжному, але це після чотирьох днів полігону. Я до того, що зараз люди кажуть, не підготовленими кидають в бій. Був і Бахмут, Сіверодонецьк. 

Джерело