Їдьте до Європи, хто знає, що буде!

 Я погодилась, адже ми в Житомирській області живемо, доволі небезпечно у нас. Тож ми поїхали до Німеччини, а чоловік на фронт. Минув тиждень і він подзвонив мені:

 – Тут дзвонить моя троюрідна сестра Ніна з Торецька, просить прихистити її. Може нехай живе в нас, у неї четверо дітей, найменшим по два роки, близнята!

Я тоді так допомогти хотіла усім, що без роздумів погодилась. Нехай живуть, головне, щоб живі були. Єдине, що просила комунальні оплачувати. 

Врешті родичі мого чоловіка приїхали. А тоді мені якось написала сусідка.

 – Я не знаю, чи ти в курсі, але у вас там цілий табір живе. Не знаю, де вони всі сплять. Та десь 12 осіб.

 – Боже, а звідки вони всі?

 – Ну ваша Ніна з дітьми й батьками. І ще якась жінка з чоловіком і трьома дітьми. 

Я тоді подзвонила чоловікові та все розповіла. Він здивувався. Згодом все вияснив і мені зателефонував.

– Та Ніна мало не плаче. Каже, що то сестра її чоловіка з сім’єю, що в неї в будинок поцілили, зовсім на дорозі лишилась. Ще й мама її загинулаШкода мені стало нещасних. Вирішила – “нехай живутьІ ось цьогоріч мені якось зовсім сумно на чужині стало. Не почуваюсь я добре в Німеччині і все, діти також просились додому. Тож ми вирішили повертатись. Я заздалегідь написала Ніні, щоб вони житло шукали. Ключі мали в сусідки лишити. Та ще коли я підходила до дверей, почула галас. Відчинила – і не впізнала свою квартиру. 

Від моїх нових ремонтів і сліду не залишилось. Нарешті вийшли батьки Ніни.

– А ви хто?

 – Як хто? Власниця квартири. 

Тут вибігла налякана Ніна.

 – Скажіть, коли ви звільните житло?

 – Ой, ви знаєте, ми так шукали довго квартиру і нічого не знайшли. Зовсім. 

– Але де нам жити?

 – Можете на підлозі розміститись поки. 

– Та ні, ви маєте переїхати!

 – Але куди? На вулицю з малими дітьми? 

Я не знала, що казати. В розпачі поїхала до батьків в село. Попросила чоловіка розібратися. Він посварився з усіма, та нічого не досяг. Минув тиждень і я приїхала до них з поліцією. Але й це не дало результату. Виганяти переселенців з малими дітьми захисники закону не стали. 

Врешті мама допомогла знайти для них будинок в селі. Я подзвонила, аби усе повідомити, та Ніна запропонувала інший варіант:

То може живіть ви в тій хаті? Нащо нам переїжджати?

Такого нахабства я ще не бачила. Просто не знаю, що робити. Поліціянт сказав, що після відповідної заяви їх все ж можуть висилити примусово. Та як це все неприємно і скільки ж галасу буде, лише уявіть. Скажіть, як мені бути?

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!

Що ви думаєте про цю новину? ✍ Поділіться своєю думкою в коментарях та обговоріть з іншими!