З перших днів повномасштабного вторгнення Анатолій Григораш із Фастова, що на Київщині, став на захист країни. 10 жовтня 2022 року під час чергової російської атаки воїн збив крилату ракету, що летіла на Одесу, за що був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня. Життя відважного захисника обірвалось улітку цього року на Луганщині.

Анатолій був єдиною дитиною у родині. Наша втіха, гордість, безмежна любов. А тепер у душі навіки біль і туга. Із чоловіком щодня плачемо та ходимо на цвинтар, — ділиться мати воїна Анжела Григораш. — Строкову службу син проходив у Євпаторії у підрозділі протиповітряної оборони. Після демобілізації навчався у Фастові в автомобільному технікумі, здобув професію автомеханіка. Але за фахом не трудився, був продавцем-консультантом у київському магазині одягу. В особистому житті Анатолій був щасливий, із дружиною виховував доньку Аріну”.

Останні декілька років Анатолій Григораш працював за кордоном. Взимку 2022-го приїхав додому у відпустку, де його й застало повномасштабне вторгнення. “Син відправив дружину та доньку на Прикарпаття, а сам пішов добровольцем до війська. Як кожна мама, просила його подумати добре. Та Анатолій був непохитним, тому змирилась, підтримала рішення і благословила сина, — каже співрозмовниця. — Толя служив у підрозділі ППО однієї з військових частин. 10 жовтня 2022 року збив крилату ракету в Одеській області, врятувавши не один десяток людей. За це був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Наша родина пишалась вчинком Анатолія, а сам він нічого героїчного в цьому не бачив. Казав лише, що радіє, бо ракета не наробила горя. Син часто наголошував, що кожен чоловік повинен боронити свою державу. Що йому не соромно буде дивитись в очі дитині, яка колись спитає, де був тато, коли йшла війна”.

Цьогоріч Анатолія Григораша перевели в десантно-штурмову бригаду. “Незадовго до загибелі син втратив свого командира та друга. Тоді в його очах була така порожнеча, — зауважує пані Анжела. — Я просила його відпочити трохи, взяти відпустку. Син спочатку планував поїхати до коханої та дитини у Німеччину, де вони зараз живуть. Але потім сказав, що залишається і буде мстити. 31 липня отримала останнє голосове повідомлення від Анатолія. Сказав, що їде на завдання, цілує та любить. А вже 1 серпня на полі бою у Стельмахівці, що на Луганщині, син отримав важке поранення. Він до останнього подиху рятував під обстрілами поранених побратимів і забирав загиблих, ризикуючи своїм життям”.

Поховали Анатолія Григораша на Алеї Слави у Фастові. Рідні зареєстрували петицію і просять президента присвоїти бійцю звання “Героя України” посмертно.