Про родину Крушельницьких “Контент Медіа” згадував неодноразово. 

Зокрема, про дідуся Лариси Крушельницької – Антіна Крушельницького – педагога, редактора і прозаїка, який був міністром освіти УНР. Його у 1937-у році ростріляла радянська влада. 

Саме Антін Крушельницький є батьком Івана Крушельницького і дідусем професорки археології Лариси Крушельницької.

Отож 12 листопада 2026 року минуло дев’ять років з того дня, як відійшла до Вічності, Лариса Крушельницька. І в цей же день тільки у 1905-у році народився батько Лариси – український мистецтвознавець, графік і драматург, який народився у Коломиї і якого російські більшовики розстріляли у підвалі Жовтневого палацу в Києві за… “підготовку теракту”.

Власне оцей Іван Антонович, якого ви бачите на світлині й був батьком майбутньої львівської професорки археології Лариси Крушельницької.

Тобто, уявіть собі: 12 листопада народився сам Іван Крушельницький, і саме 12 листопада багато років потому відходить у Потойбіччя його рідна донька. Якийсь дивний збіг календарних дат і родинних доль…, зауважує історик та дослідник Микола Бандрівський. 

Починав Іван Крушельницький свою мистецьку діяльність у Відні, де у 1922 році скінчив гімназію і вперше почав друкувати свої твори у “Літературно-Науковому Віснику”. Згодом Іван Крушельницький вступив до Віденського університету, який закінчив у 1926 році і перевівся до Карлового університету у Празі. Вже в ті роки він опанував п’ять іноземних мов.

Перебравшись зі своєю дружиною Галею Левицькою до Стрия на Львівщині, Іван Крушельницький якийсь час викладав рисунок у тутешній гімназії і разом з дружиною організували у Стрию українську театральну школу.

Згодом Іван Крушельницький переїхав до Харкова, в якому із 1931 року мешкала його сестра Володимира. Там же в Харкові, Іван Крушельницький отримав працю в українському НДІ матеріальної культури, де провадив курс українського мистецтва та писав історію західноукраїнської графіки.

Саме переїзд до Харкова у травні 1934 року його батька з матір’ю і майже всієї його сім’ї (за виключенням дружини Галини, яка мусіла залишитися у Львові, бо мала концертні контракти, став фатальним для родини. У Львові тоді разом з мамою залишилась і їхня доня – шестилітня Лариса Крушельницька).

Всього через пів-року після переїзду родини Крушельницьких до Харкова – 5 листопада 1934 року Івана Крушельницького раптово заарештували і звинуватили у підготовці терористичних актів проти керівників радянської держави. А, 13 грудня того ж року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР, що засідала у Києві, засудила Івана Крушельницького… до розстрілу (причому, разом із його братом Тарасом, а також Григорієм Косинкою – всього двадцять вісім чоловік).

…Усіх їх розстріляли у підвалі Жовтневого палацу в Києві, після чого навіть їх могили були зрівняні із землею. А, інші члени родини Крушельницьких – батько Антін, брати Богдан і Остап та їх сестра Володимира, були тоді заарештовані і вислані на Соловки в Карелію, де вони всі були розстріляні у 1937 році.

Зі всієї родини, яка виїхали тоді 1934 року зі Львова, Господь уберіг лише маленьку Ларису. І, якби не заступництво Пешкової (дружини Максима Горького), яка спільно з дружиною Пілсудського через міжнародну організацію Червоного Хреста потайки переправили Ларису через кордон, то історія зі свідомим і планомірним знищенням родини Крушельницьких могла б мати ще трагічніше (куди вже далі – ред)  продовження.

Загинувши від рук радянської влади у 29-літньому віці, Іван Крушельницький, звісно, не встиг себе вповні реалізувати як митець і дослідник. Однак, збережена на сьогодні його графіка і його прецікаві мистецтвознавчі розвідки, до сьогодні є затребуваними і високо цінуються в Українському Світі.

Іван Крушельницький, як і багато в той час галицьких українців втікали зі Львова та інших міст туди – за Збруч, щоби порятувати себе і свої сім’ї від переслідувань польської офензиви й інших неприятелів. Вони (ці українці-емігранти, які тоді переїздили на тамтой бік Збруча) прагнули розбудовувати там – на сході – свою так вимріяну незалежну Україну, нехай і під червоними знаменами, зате – свою..! Але сталося інакше…

Іншими словами, Іван Крушельницький як і майже вся його родина, склали свої голови разом із сотнями інших світочів тогочасної української культури (яких нині прийнято називати “Розстріляним Відродженням”).

За Збручем тоді були розстріляні усі ілюзії галицьких українців щодо можливості навіть мріяти про якусь незалежність української держави під радянськими прапорами…