Щасливе сімейне життя Ігоря та Людмили, схоже, не встояло перед першим серйозним випробуванням. П’ятнадцять років спільного життя не допомогли…

Близькі Людмили намагалися переконати її, що ситуація не варта такого переживання, але жінка нікого не хотіла слухати. Тим більше – чути…

Вони побачили один одного у поїзді. Вона була з подругою, він – із дівчиною. Він їй не просто сподобався. Вона не могла відвести від нього очей! Людмила ніби застигла для всього, що її оточувало. Вона бачила лише його!

Він відчував те саме…

Вранці, проходячи по вагону, він непомітно засунув їй у долоню малесеньку записочку. Людмила побігла до тамбуру, із зхвилюванням її розгорнула… Він призначав зустріч через два тижні на набережній у рідному місті та залишив номер  телефону.

Два тижні минули. Людмила на зустріч не пішла: перед очима стояла дівчина, з якою тоді був її несподіваний коханий. Дуже хотілося зателефонувати, але Людмила не наважувалася. Зрештою, зателефонувала…

Перше, що сказав Ігор під час зустрічі, її дуже втішило:

– Я вільний. Ми розлучилися за кілька днів після того, як я побачив тебе…

Через кілька місяців Ігор та Людмила одружилися. Сказати, що вони були щасливі нічого не сказати.

Ігор виявився не лише чудовим чоловіком, а й чудовим батьком. Він не тільки повністю забезпечував сім’ю, а й брав найактивнішу участь у вихованні дітей.

Розбирався в дитячому харчуванні, чудово справлявся з купанням, пам’ятав купу дитячих ігор, читав синам казки на ніч, був «активним татусем», поки діти ходили до садка, потім – до школи.

Людмила вважала себе найщасливішою жінкою у світі!

І раптом…

Ігор різко змінився. Ходив засмучений, відповідав невпопад, відводив очі. Став цуратися дітей, майже не розмовляв із Людмилою.

Дружина не знала, що й думати, поки хтось із подруг її не здивував:

– Все ясно: іншу завів. Типова поведінка у таких випадках.

– Не може бути! – Людмила вірила Ігореві беззастережно і навіть не могла уявити нічого подібного.

Але все-таки почала придивлятися.

Точно! І телефон чоловік ховає і постійно без настрою. На запитання: «Що сталося?» відповідає, як описували подружки: «Нічого, я просто втомився».

Людмила бачила: Ігор обманює. Це було так несподівано, так не типово для нього, що вона вже майже не сумнівалася: Ігор справді їй зраджує.

Жінка була здивована. Кілька днів обмірковувала, як викрити чоловіка, розставити, як то кажуть, всі крапки над і, але тут випадково почула його розмову по телефону.

Йшлося про якусь дитину, гроші, майбутню зустріч…

Людмила не витримала. Вийшла з кімнати і прямо заявила:

– Ігоре, я все чула. Може, поясниш, що відбувається?

Чоловік виглядав засмученим. Зніяковів.. А потім не витримав і зізнався:

– Це Ірина дзвонила. Пам’ятаєш, я був з нею, коли ми вперше зустрілися?

– Як? – Обурено вигукнула Людмила. – Ти ж казав, що ви розлучилися!

– Так і було, – тихо відповів чоловік, опустивши очі.

– А тепер, через п’ятнадцять років вона тобі дзвонить? Ти що, думаєш я така не розумна?

– Люда, кохана, заспокойся, – Ігор розгубився, було видно, що він не знає, як сказати інше, – це ще не все. Повір, я нічого не знав.

– Що ти не знав? – не витримувала Людмила, передчуваючи щось погане…

– У неї є син… Мій син…

Повисла гнітюча пауза.

– І ти не знав…, – упустила Людмила.

– Навіть не здогадувався, – озвався Ігор, – адже я з того часу її жодного разу не бачив.

– І ти думаєш, я тобі повірю?

– Сподіваюся…

Людмила помовчала, намагаючись скласти отриману інформацію у логічний ланцюжок.

– І з чого раптом вона з’явилася? Невже хоче сина з татом познайомити? Скільки йому? П’ятнадцять? Знайшла час…

– Ірина одна його виховувала, – почав розповідати Ігор, не відповівши на запитання. – Заміж так і не вийшла. Зараз хлопець занедужав, йому потрібна процедура. А грошей нема. Ось і…

Людмила іраптом розсміялася:

– Яка краса! Гроші потрібні! Нічого оригінальнішого не вигадала…

– Людо, як ти можеш? – Ігор із подивом подивився на дружину, – це ж дитина…

– А ти певен, що він твій? Може, твоя Ірочка просто вирішила грошенят підзаробити? Мабуть, дізналася, що ти зможеш «допомогти»…

– Може, й не мій, але вона не обманює, – твердо сказав Ігор, – я документи бачив, довідки…

– А! То ви вже зустрічалися? І що хлопчик? Схожий на тебе?

Людмилу понесло. Вона вже не могла стримувати емоції та говорила, говорила, говорила. Багато образливих, важких слів.

Замовкла, коли побачила холодний, зовсім чужий погляд Ігоря.

– Розумію, – насилу ввідповів чоловік, – все це несподівано та неприємно. Але таких слів я від тебе не чекав. Сподівався, ти зрозумієш…

Він важко підвівся зі стільця, повільно пройшов до коридору, одягнувся і пішов.

Повернувся за північ.

– Що ти вирішив? – Запитала Людмила.

– Я допоможу їм.

– Я так і думала, – у голосі дружини звучала образа. – Я підтримаю тебе, але спочатку зроби тест.

– Ні, Людо. Я допоможу у будь-якому випадку. Розбиратимемося потім, коли йому стане краще.

– Це щоб «зачепити» мене?

Ігор тяжко подивився на дружину.

– Ні. Просто я не можу інакше. І ще. Я поживу сам. Поки все це не закінчиться.

– Ах так! – Людмила схопилася, – Тепер це так називається? Один? У неї під бочком?

Ігор нічого не відповів…

Вранці він збирав у сумку якісь речі, поцілував сплячих дітей і пішов. Не сказавши жодного слова…

«В голові не вкладається, – подумала Людмила, ледве стримуючись від образи. – Він ще так поводиться, ніби я це все через мене!».

Тепер вона постійно плаче. Не може прийняти вчинок чоловіка. Адже вважала Ігоря мало не ідеальним чоловіком! Як він міг так з нею вчинити? Як міг лишити дітей заради незрозуміло кого? І як тепер жити з усім цим?

Розлучення із чоловіком затягується. Людмила знає, що гроші Ірині чоловік уже передав. Незабаром процедура. Додому Ігор не повертається, хоч дітей відвідує майже щодня. На Людмилу не дивиться. Точніше, дивиться крізь неї. І мовчить…

Якось вона не витримала:

– Як ти міг?! Власними руками зруйнував нашу родину!

– Я ні в чому перед тобою не винен, – тихо відповів Ігор…

Так і хочеться запитати:

“Хто винен?” І що робити?”

Джерело