«Стати на захист України мене мотивувала сім’я, дім та рідний край.

Я дуже боявся, що росіяни прийдуть на мою територію, а саме на Івано-Франківщину або Рівненщину, де живе моя дитина та знущатимуться, як це робили в Бучі, Ірпені чи Гостомелі», — ділиться захисник.

Від війни військовослужбовець не відволікається зовсім, адже вважає, що повинен завжди знати ситуацію на фронті.

«Моя посада вимагає знати все, аби розуміти, хто та куди переходить, що робить.

Я стараюсь поглинути всю інформацію, адже це ремесло, в якому потрібно завжди удосконалюватися, багато вивчати та встигати за інноваціями, які з’являються.

Хочу, щоб мій особовий склад та я були живими та цілими. Тому, аби так було, потрібно слідкувати за всіма моментами».

Мобілізація, наголошує військовий, вкрай необхідна. За словами захисника, нові сили завжди потрібні.

«Утім, знаєте, теперішня мобілізація, коли «гребуть» всіх підряд, — це неправильно. У війську мають бути вмотивовані люди, які розуміють, з якою метою та за що вони тут, а не забирати людей з інвалідністю.

Скажу так, ми не покращимо цей процес, бо багато вмотивованих людей та цвіт нації вже в армії, на жаль, чимало з них росіяни вже вбили. Тому єдине, що залишається — це мобілізовувати невмотивованих».

Для перемоги, за словами Юрія Смицького, не вистачає єдності.

«Треба бути один за одного. Разом, як міцний кулачок. Але кожен думає по-різному, як військові, так і цивільні, так і можновладці.

На жаль, кожен думає тільки за себе, як пригрітися, сховатися та не піти воювати».

П’ятого жовтня 2024 року воїн отримав поранення, тому наразі лікується та проходить реабілітацію.

«Я отримав поранення при зачистці неподалік Нью-Йорка. Там зустріли орієнтовно десятьох росіян. Розпочався ближній бій, відстань якого була три метри.

Ми з побратимами були на відкритій зоні, де нас могли легко прибрати. Оскільки я був командиром групи, то за моїм наказом ми почали відтягуватися звідти. І коли хлопці відійшли, я зробив лише два кроки й зірвалась граната.

Мені поранило руку і ще кульове, яке пройшло наскрізь. Наклав собі турнікет, далі допоміг медик й розпочали евакуацію. Мені було важко йти, адже я втратив дуже багато крові.

Зараз лікуванням я задоволений. Попри своє скептичне ставлення до всього, я зараз приємно здивований, що держава оплачує моє лікування, яке є досить хорошим».

Після перемоги Юрій Смицький планує поїхати додому, а саме в село Новоселиця, що на Івано-Франківщині.

«Піду в гори, збудую будинок та буду насолоджуватися там тишею й спокоєм».