Кожного разу, коли я приходила до дочки, я приносила внукам по 50 євро, вони з нетерпінням чекали на мої візити, казали, що дуже мене люблять і що я найкраща бабуся у світі. А дочка щоразу мені дорікала, що найкраща бабуся у світі могла б внукам і на трикімнатну квартиру розщедритися
В минулому я заробітчанка, працювала в Італії 15 років, але вже рік як повернулася додому. За цей час я собі побудувала будинок, а своїй єдиній доньці купила квартиру.
Якби сваха тоді погодилася щось додати, то ми б зразу трикімнатну брали, але батьки мого зятя не захотіли в цьому участі приймати, тому купила я двокімнатну квартиру, оформила її на себе, але впустила туди молодих.
У дочки з зятем двоє дітей – хлопчик і дівчинка, тому зрозуміло, що внукам треба окремі кімнати, і тепер я винна в тому, що не подумала про це наперед.
Повернулася я в зв’язку з поганим самопочуттям, вирішила трохи підлікуватися, грошей з собою привезла. Лікарі мені радили трохи побути вдома, відпочити, а потім вирішувати, що робити далі.
Кожного разу, коли я приходила до дочки, я приносила внукам по 50 євро, вони з нетерпінням чекали на мої візити, казали, що дуже мене люблять і що я найкраща бабуся у світі. А дочка щоразу мені дорікала, що найкраща бабуся у світі могла б внукам і на трикімнатну квартиру розщедритися.
Мені так прикро це постійно чути, що словами не передати. Головне, сваха моя нічого їм не дала, але до неї претензій немає. А я погана, бо дала замало. Якось я не витримала, кажу дочці – мало вам місця, переїжджайте до мене в будинок і живіть разом зі мною.
Але цей варіант їм не підходить, бо жити в селі ні дочка, ні внуки не хочуть. А село наше. до речі, всього за 15 кілометрів від обласного центру, взагалі не розумію, в чому проблема.
Якось я прийшла до дочки, але не взяла традиційних 50 євро для внуків, так вони зі мною навіть не привіталися, сказали, що у них термінові справи і кудись пішли. А дочка знову прийнялася за своє – картати мене за те, що я ні про кого, крім себе не думаю. Дочка вважає, що мені одній не треба аж такого великого будинку, я могла б його продати, собі купити щось менше, а гроші їм на розширення віддати.
Звичайно, свій будинок я продавати не збираюся. Але я вже так втомилася від цих нарікань, що напевно поїду ще на рік в Італію, бо іншого виходу просто не бачу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.