Я крутила в руках 50 євро і не могла вирішити – передавати і їх, чи таки собі залишити. В той день я передавала доньці посилку, спакувала традиційний набір – каву, макарони, олію, не забула і про цукерки для внуків. В конверт вклала 750 євро, залишивши собі 50, але раптом згадала, що дочка в останній телефонній розмові скаржилася, що внучка не має чоботів на зиму.

Вклала я і ті 50 євро в конверт, подумала що я якось місяць без них протримаюся, а доньці потрібніше. Тут, в Італії, я вже десять років, поїхала, коли мені було 48, а зараз вже 58 років.

Вдома у мене залишилися син Іван, 30 років, і дочка Софія, 35 років. В обох по двоє діточок. От заради дітей, а тепер уже і внуків, я і подалася на чужину.

Син одружився і пішов жити до дружини, живуть разом з її батьками, впевнена, що в чужій хаті сину не просто. А дочка заміж вийшла і зятя додому привела. Я розуміла, що маю дітям допомогти, вважала це своїм святим обов’язком, бо відколи чоловік пішов, я виховувала їх сама і завжди розраховувала лише на себе.

В Італію мене покликала кума, яка і прихистила на перших порах, і роботу допомогла знайти, і вчила, як жити на чужині. Кума моя має одного сина, жили вони з чоловіком не бідно, так що в заробітках особливої потреби не було, але Ольга поїхала заробляти собі на старість, і мене постійно так вчила, що треба заробляти не дітям, а собі.

Та їй добре казати, в неї син влаштований, юристом працює, сам на себе заробляє, житлом і син, і вона з чоловіком забезпечені, то в її випадку можна і для себе. А мій син живе в приймах, йому постійно цим свати потакають, а у дочки діточок двоє, треба їх на ноги ставити, то ж я хоч-не-хоч, але мушу дітям допомагати.

Та Ольга торочила своє – діти дорослі, нехай самі на себе заробляють, а я маю про свою старість дбати. Кума лякає мене тим, що я зараз все дітям віддам, а як повернуся, без грошей стану їм не потрібна, мовляв, вона знає безліч таких історій.

Не хочеться думати про погане. Останніх 50 євро я таки відправила доньці. Сподіваюсь, діти колись оцінять мою допомогу. А зараз поки можу, доти заробляю, і все для них, бо заради цього я сюди і приїхала.