Дві наші доньки поїхали за кордон і вирішили там залишитися. Старша вже в Канаді разом з дітьми, а молодша ще в Польщі, але віза в Канаду вже відкрита, то ж переїзд туди це лише справа часу. Я все розумію, треба б тішитися за дітей, але ми з батьком не молодіємо, нам самим допомога дітей потрібна.

Чоловік занедужав, все літо пролежав в стаціонарі, навіть не знаю як би з цим впоралися, як би не Іван, мій племінник. Відчуваю я перед ним свою провину, бо не дуже добре ставилася до нього, а він тепер лише добром відплачує.

Багато років тому не стало моєї рідної сестри, чоловіка у неї не було, залишився 10-річний син Іванко. Наша мама, бабуся дитини, часто хворіла, тому не могла взяти на себе таку відповідальність. У хлопця було два варіанти – або потрапити в дитбудинок, або йти жити до нас.

Я забрала племінника до себе, але не через велику любов, просто люди в селі б не зрозуміли, чому я віддала дитину до сиротинця, адже жила на той час я не бідно, до того ж, за це я отримувала доплату від держави.

Іван ріс дуже чемним і слухняним хлопцем, все встигав – і в школі вчився на відмінно, і по господарству допомагав, а від мого чоловіка просто не відходив, як син йому був, хотів усьому від нього навчитися. Я навіть не раз картала чоловіка за те, що він рідним дітям менше уваги приділяє, ніж племіннику.

Іван закінчив школу і пішов вчитися в університет, його наполегливість зробила свою справу, і зараз Іван успішний бізнесмен, має і власний будинок, і машину, сім’я у нього, діточок двоє. Дуже зайнятий він, але про нас не забуває ніколи. Тепер, коли чоловік потрапив в лікарню, саме Іван оплатив все лікування, хоча дочки мої теж далеко не бідні, але вони навіть не запитали, чи може треба щось.

А в суботу Іван приїхав до нас з дружиною і дітьми на цілий день, ми добре посиділи, а тоді він і каже дружині, що хоче забрати своїх батьків до них в їхній шикарний будинок, бо їздити щодня до нас через свою зайнятість він не може, а нам догляд потрібний.

Як нам приємно було, коли він нас батьками назвав, мій чоловік аж пустив скупу сльозу. Я знаю, що коли Іван одружувався, мій чоловік крадькома від мене складав гроші і дав йому велику суму, щоб племінник мав на добрий початок. Я коли дізналася про це, чоловікові добре дісталося від мене на горіхи, але він категорично заборонив мені говорити щось Івану, навіть попередив, що розлучиться зі мною, коли що.

Звідки ж я знала, що не біля рідних дітей, а біля цієї сирітки будемо з чоловіком віку доживати.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.