Щороку 28 жовтня Україна відзначає День визволення від нацистських окупантів.

Трагедія Другої світової війни не оминула жодної української родини, проте з кожним роком очевидців тих подій стає все менше.

До 80-ї річниці Дня визволення України від фашистських загарбників Факти ICTV підготували найголовніші цифри та архівні фото подій, а також пояснюють, чому назва цієї дати не зовсім відповідає дійсності.

То фашисти чи нацисти?

Німецько-радянська війна розпочалася 22 червня 1941 року.

Того ж дня нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов у повідомленні на радянському радіо вперше заявив, що Третій Рейх (Німеччина за часів Адольфа Гітлера) – це фашистська держава.

– Фашистська Німеччина здійснила розбійницький напад на Радянський Союз. Наші доблесні армія та флот і сміливі соколи радянської авіації завдадуть нищівного удару агресору. Уряд закликає громадян Радянського Союзу ще тісніше згуртувати свої лави довкола нашої славної більшовицької партії, радянського уряду та нашого великого вождя — товариша Сталіна. Наше діло праве. Ворога буде розбито. Перемога буде за нами.

Насправді ж тогочасна Німеччина мала більше спільного з Радянським Союзом, аніж з фашистською ідеологією.

Попри чудові міжнародні відносини між Рейхом та СРСР у 1930-х роках, вже на початку розгортання Другої світової війни стало зрозуміло, що конфлікт між двома тоталітарними державами неминучий.

Оскільки з ворогом не хотілося мати нічого спільного, в радянській пресі починає з’являтися термін “фашистська Німеччина”.

На думку дослідників, це легко пояснити. Радянська ідеологія передбачала побудову соціалізму, а німецька провладна партія Адольфа Гітлера була націонал-соціалістичною.

Вождь Сталін хотів уникнути будь-яких асоціацій з фюрером Гітлером, цим самим одноосібно звинувативши Німеччину у розгортанні війни в Європі.

Єдиною у світі державою з фашистським устроєм залишалася Італія: випадки участі у війні на території України італійських військ одиничні.

Таким чином, попри радянську пропаганду, війська Німеччини варто називати нацистськими.

Остаточне звільнення України

Протягом перших чотирьох місяців німецько-радянської війни було окуповано всю материкову частину України. Радянські війська до останнього боронили Севастополь, однак вимушено залишили місто у липні 1942 року.

Більшість областей сучасної України перебували під німецькою окупацією від двох до трьох років.

Ключовими у поразці Рейху стали Сталінградська битва у лютому 1943 року та події на Курській дузі у липні 1943 року, яка увійшла в історію як одна з наймасштабніших танкових битв Другої світової війни.

Саме після успішної контратаки розпочалися перші спроби радянських військ звільнити українські землі.

Хронологія визволення:

• Харків – 23 серпня 1943 року;
• Київ – 6 листопада 1943 року;
• Дніпро – 23 грудня 1943 року;
• Одеса – 14 квітня 1944 року;
• Львів – 27 липня 1944 року.

Паралельно здійснювалися Житомирсько-Бердичівська, Корсунь-Шевченківська, Рівненсько-Луцька, Криворізька, Львівсько-Сандомирська та Східно-Карпатська військові операції.

Станом на 28 жовтня 1944 року радянські війська остаточно відтиснули німців до кордону. Однак залишалося ще одне місто – Чоп.

Вже наступного дня нацистська армія залишила місто, однак незабаром розпочала контрнаступ.

Протягом тижнів окремі райони Чопу – важливого залізничного вузла на кордоні Словаччини та Угорщини, Словаччини та Закарпатської України – переходили з рук у руки.

Остаточна дата звільнення Чопу – 23 листопада 1944 року. Наразі це найзахідніший населений пункт України.

Війна в цифрах

Вважається, що втрати України в роки нацистської окупації становлять 5,2 млн осіб.

З них 3 млн – мирне населення, з яких 1 млн – особи єврейської національності. Решту втрат – 2,2 млн – пов’язують з катастрофічним зростанням рівня смертності.

За даними демографів, довоєнна чисельність населення в Україні відновилася лише через 13 років, у 1959 році.

Для підбиття висновків щодо втрат України у Другій світовій війні необхідно врахувати низку факторів.

Згідно з традицією, цивільні та військові втрати завжди підраховувалися окремо, але тут і починаються труднощі.

По-перше, українці брали участь не лише у радянських битвах. Відомо про десятки тисяч українців у лавах військ США, Великої Британії, Польщі та Фінляндії, однак ведення статистики втрат у кожній країні відрізнялося.

По-друге, в СРСР не стежили за цивільними втратами під час війни, а після завершення бойових дій приблизні статистичні дані не до кінця відображали реальну картину. До війни чимало областей сучасної України пережили Голодомор та репресії 1937 року, і дані про мільйони загиблих приховувалися.

Пам’ятаємо

Щороку 28 жовтня в українських містах проходять заходи з вшанування усіх тих, хто визволяв Україну від німецьких окупантів.

Сотні громадян приходять із квітами до могил Невідомого солдата та до інших меморіалів, щоби згадати та ще раз усвідомити їхню роль в українській історії.

На момент початку Другої світової українські землі входили до складу одразу чотирьох держав, і саме це стало головною причиною того, що зараз українці можуть вшановувати різних героїв війни.

Важливо усвідомлювати, що вигнання нацистів з України – це спільна перемога українців і з лав Червоної армії, і з лав визвольного руху, навіть попри їхню боротьбу між собою.

Безсумнівними героями є ті, хто до останнього боронив рідні землі та не боявся дати відсіч ворогу. Ми маємо пам’ятати усіх.

Фото: Державна архівна служба України, Фотографії старого Львова, Плакати ВВВ