– Ура! Так! Так! – бігала по квартирі Оля.

Оля купила дачу! Як вона мріяла про неї. Маючи свою однокімнатну квартиру, дівчина мріяла про вихідні на природі, на самоті. А з огляду на те, що більшу частину часу вона працювала віддалено, то й сенсу в тому, щоб сидіти в місті, вона не бачила.

Батьки та брат були категорично проти такого придбання, хоча можливості у їхньої родини були!

– Що за нісенітниці? Хочеш на природу? Їдь до бабусі з дідусем у село, – не розуміла її мама. – Мені свого часу вистачило! Більше не треба!

Те саме говорив і батько.

– Оля, тобі навіщо це треба? Там роботи щороку багато! 

– Ні, сестро. Я не підпишусь на таке! – прямо відповів їй брат Роман.

– Можна ж посадити там смородину, квіти. Газон застелити, зрештою! – умовляла Оля.

– Ні! – дружно відмовилася родина.

– Оля, нісенітниці це все! Приїжджай до нас? Тут і природа, і свіже повітря, і грядки! Заразом і нам допоможеш. – Це вже бабусі та дідусі відповіли, коли Оля поділилася з ними своєю мрією.

І тоді, не знайшовши підтримки рідних, дівчина з головою пішла в роботу. Тільки там вона забувала про свою мрію. Брала підробітки, не відмовлялася від замовлень зовсім.

Щовесни, ось вже 5 років, дівчина дивилася оголошення про продаж дачних ділянок. Це була її звичка, років із 20ти.

На цей раз, гортаючи оголошення, Оля з подивом зрозуміла, що вона може купити собі дачу самостійно!

Здивувалася, розплакалася, заспокоїлася і зателефонувала до своєї подруги Ганни, у якої сестра була рієлтором. Обговоривши всі моменти, дівчата за тиждень вже знайшли те, що шукали.

На ділянці 6 соток, стояв невеликий, але добротний будиночок, із зручностями всередині. На першому поверсі – кухня, кімната та санвузол, а на другому – 1 велика кімната. До будинку прибудовано затишну веранду, куди просився маленький  столик і крісло, саме для роботи з келихом смородинового чаю.

На ділянці були і яблуня, і вишня, і груша, і малина, і смородина, і ягоди, і невелика теплиця. На ділянці, від хвіртки до будинку, було обладнано місце для машини та квітник.

Прямо те, що потрібно!

І Оля купила.

Колишня господиня, бачачи очі дівчини, що світилися від щастя, все їй пояснила, показала, вручила всі ключі і побажала удачі. Своє господарство вона віддавала із душею.

– Дочко, а ти де весь час пропадаєш? Не заїжджаєш навіть до нас, – ображено зателефонувала їй мама, через тиждень, після покупки.

– Мамо, я ж дзвоню! Роботи багато. Я дачу все-таки купила! – Поділилася своїм щастям дочка.

– Ти що? Ось навіщо вона тобі? – обурилася жінка. – Гаразд! У вихідні приїдемо з татом. Подивимося, що ти взяла там.

За півгодини зателефонував брат.

– Оля! Ну ти даєш! Я приїду подивитися на твоє диво, але май на увазі – допомоги від мене не чекай! Я вірний міський мешканець! – сміявся Роман. 

Отже, мама, йому вже поскаржилася.

У четвер до Олі приїхала подруга Ганна.

– Так… Саме так я й уявляла твою мрію! Ну що, Олю? Вітаю! Дача крута! – задоволено сказала подруга, після ретельного огляду. – І зручності всередині, головне з душовою! Та тут взимку жити можна!

– Я теж про це подумала! – засміялася дівчина. Вони з Ганною сиділи на веранді. Хоч і було ще прохолодно, але в будинок заходити зовсім не хотілося.

– А садити щось збираєшся? Теплиця дарма що стоїть? – З цікавістю дивилася дівчина на господиню.

– Не знаю… Не думала навіть. Та ще рано! – відмахнулася Оля.

– Е, ні, люба! Через тиждень приїду – саджатимемо! Зелень, огірочки, редиску. Хоча б це! – Ганна, що виросла в селі, в посадці зналася.

– А чи не рано? – Засумнівалася Оля.

– Нормально! – резсміялася подруга.

– А давай! Я в місті буду – куплю все і посадимо. – Погодилася дівчина.

Вдосталь наговорившись, Ганна поїхала.

У суботу зранку приїхали батьки із братом. Вони довго оглядали все та розпитували.

– А гарна дача! – погодилася мама. – Тільки тут треба ще грядки додати. І, замість квітів, картоплю посадити.

– А це що? – дивився на невелику закриту споруду для садового інвентарю батько. – Гараж потрібен! А не ось це ось…

– Душева? Та ну! Ось тут замість цього непорозуміння кращу зробимо! І мангал! Так! – замріяно промовив Роман, дивлячись на господарство.

– Що? – здивувалася Оля.

– А що? Якщо купила ділянку, то треба все розумно робити. – оцінювально дивилася на теплицю мама.

– О, Оля, ми з хлопцями до тебе у вихідні приїдемо! Саме думали на природу вибратися. Ти напиши, що купити треба? – радів брат.

– Так дочка! А після вихідних будівництвом займемося! – Оголосив батько.

– І городом! – додала мама. – Я у бабусі розсаду візьму. Вона скаржилася, що зайвого посадила.

– Родичі, ви що? – дивилася на всіх круглими очима Оля. – Нічого тут робити не треба!

– Як це? – обурено дивилися на неї батьки з братом. – Оля? Ми хочемо якнайкраще.

– Краще – це нічого тут не чіпати, просто приїжджати, і ніяких гостей, хлопців та такого іншого! Я тут – працюю. Це моя мрія! Я собі її брала! Мені не потрібні грядки, гаражі та інше. Я тиші хочу! А ви? – Оля дуже намагалася не заплакати.

– Ти й садити нічого не будеш? – тихо спитала мама.

– Буду! Тільки те, що я хочу, і де я хочу. – шморгала носом дівчина.

– Ми зрозуміли. – похмуро відповів брат.

Гості поїхали мовчки, а Оля розплакалася. Їй було соромно, що рідних образила, і прикро, що її думка нікого не цікавила.

Через дві години дівчина здивовано дивилася, як до її ділянки під’їхала машина брата, а потім – батьків.

– Оля, ну пробач нас. Ми трохи погано вчинили. – Батько обійняв дочку. – Ти справді хотіла дачу для душі! Ми тут подумали і вирішили все ж таки трохи зробити свій внесок.

– Та не хвилюйся ти! – посміхнувся Роман, побачивши, як напружилася сестра. – Гойдалку ми тобі купили. Садову. Привезуть згодом! Ну щоб затишніше було. Ти ж хотіла їх.

– А я ось тобі постіль взяла і плед. А то сидиш тут за своїм ноутбуком. Занедужаш ще! – посміхнулася мама.

– Ну… Ми тут ще мангал взяли і шашлик… Може відзначимо покупку? Мм? – Роман був непоправний.

– Ага. А я набрала продуктів. І до чаю. – приєдналася мама.

– Ну ви даєте! Дякую вам! – щиро подякувала родині дівчина. – А продукти я купила! Чекала на вас! Ви з ночівлею?

– Ха! Говорив тобі, тату, не дарма ігристе беремо! – здав батьків брат.

Потім був і шашлик, і чай, зі свіжими смородиновими листочками, і гойдалку встановити встигли. Загалом добре посиділи.

На вихідні приїхав лише Роман. Батьки поїхали в село, до бабусі з дідусем.

– Так, ось тут ще скопай! Та не так! Ось тут, вздовж теплиці. – Командувала Ганна Романом. А старший брат, щирий міський житель, слухняно копав.

– Ось так! Дякую! Поки ми тут редиску саджаємо, полий у теплиці те, що посадили, будь ласка. – Задоволено усміхалася подруга.

– Оля, може чаю зробиш? Я сам тут посаджу. – хитро дивився на сестру Роман.

– А я проконтролюю! – Зніяковіла Ганна.

– Ну ну! – тихенько сміялась Оля, йдучи до хати.

За півгодини повернулися городники.

– Оля, що ще зробити треба? Ти кажи, я допоможу. Може, щось ще посадити? – Запитав брат, поглядаючи на Ганну.

– А я допоможу. – згідно кивала головою подруга.

Все літо у вихідні Роман сам займався справами на дачі у сестри. А Ганна його контролювала та допомагала.

А за рік Ганна з Романом зіграли весілля!

А дача …. Дача така, як хотіла Оля! І з цим згодні всі!

Джерело