– Петре, твій телефон дзвонить, – гукнув в кінці робочої зміни Петра його товариш.

Чоловік подякував, взяв телефон до рук і неабияк здивувався, бо дзвонила йому донька, яка народила дитину, і Петро знав, що саме сьогодні виписка, і що зять її має забрати додому.

– Тату, Валентин не приїхав. Зможеш ти по нас приїхати? – розридалася в слухавку Антоніна.

– Тихо, дочко, не плач. Як це, не приїхав? Забув, чи що? – ще нічого не зрозумів Петро.

– Та ні, батьку. Він відмовився і від мене, і від дитини. Сказав, що син у нього мав бути. А донька не його. Тату, я ж йому не раз казала, що УЗД показує, що буде дівчинка, а він не вірив, переконував, що у них в роду одні хлопці.

– Що там твоє УЗД бачить? Я – тато, і я краще знаю, – казав Валентин.

Я думала, що він так жартує. А він не жартував. Сказав, що доньку забирати не збирається.

Петро витер холодний піт з чола, і сказав, що зараз приїде.

– Ти сьогодні на машині? – запитав він свого співробітника, який йому сказав за телефон.

– Так.

– То повезеш мене, куди скажу. Я заплачу, – наказав Петро, нашвидкоруч переодягаючись.

Петро Степанович – сам батько трьох доньок, дід п’яти онуків, і він не розумів, як тато може від дитини своєї відмовитися.

Якщо чесно, то Валентин не сподобався йому з самого початку. Він пробував поговорити з своєю наймолодшою донькою Антоніною, і пояснити їй, що справжня любов не зовсім так виглядає, і що у неї закоханість, яка мине, як тільки вона побачить справжню сутність свого обранця.

Та Антоніна закохалася, а коли ще й зрозуміла, що дитину чекає, то навіть і мови не було – вона виходить заміж за коханого Валентина.

Петро був людиною з досвідом, тому особливих надій він на зятя не покладав, але навіть він не міг собі уявити, що зять від дитини відмовиться, бо народилася донька, а він хотів сина.

Невдовзі Антоніна з донькою вже була в батьківській хаті. З моменту, коли жінка народила доньку, її чоловік жодного разу не з’явився, навіть не бачив дитя.

Між чоловіком і дружиною була лише одна розмова, коли вона зателефонувала і повідомила про народження дівчинки.

«Мав був син!» – сказав, як відрізав Валентин. Як і обіцяв, на виписку по них не приїхав, і навіть не запитав, куди дружина з дитиною поїхала.

Валентин не давав про себе знати, але в жінки ще жевріла надія, що чоловік одумається і все зміниться. Та нічого не змінювалося, а дні минали.

Тоді Петро вирішив втрутитися, і поговорити з сватами, щоб вони якось вплинули на сина, адже у нього дитина народилася, а він навіть її не бачив.

Запросив Петро батьків Валентина на хрестини, але рідня зятя, як і сам зять, проігнорувала це запрошення – до сватів на гостину так і не прийшов.

Антоніна ще кілька тижнів почекала, а потім пішла в суд подати заяву на розлучення. Адже навіщо такий чоловік і батько, котрий не любить дитину і зневажає дружину.

Та в суді сказали, що треба ще зачекати, бо дитина занадто маленька.

Молода жінка просто не знала, що їй робити. Сама вона в декреті грошей не заробляла, чоловік нічим не допомагав, а вони з дитиною не можуть сидіти на шиї у батьків. Та іншого виходу просто не було.

– Не плач, донечко. Ми з мамою виростили вас трьох, і твою дитину тобі допоможемо підняти, адже діти – це щастя, – заспокоював Петро свою молодшу доньку, запевняючи її в тому, що вона у них вдома може залишатися скільки треба.

В розпачі Антоніна звернулася до керівника підприємства, де працює її чоловік, розповіла свою ситуацію. Здивуванню начальника не було меж: «Невже таке буває? В мене самого дві дівчинки, але я ніколи навіть не думав відмовлятися від них».

Через це у Валентина на роботі почалися проблеми. І почалося. Свекруха заявила, що має сумнів стосовно батьківства онуки. І вони з сином добиватимуться проведення генетичної експертизи і встановлення батьківства.

Нічого вони не робили. У призначений час Антоніна розлучилася з Валентином і позбавила його батьківства. А донечку свою вона сама стала ростити.

Щастя не обминуло Антоніну, бо вона таки ще зустріла на своїй дорозі хорошого чоловіка, який удочерив дитину, і став прекрасним батьком для неї, бо своїх дітей він не міг мати.

Ось як буває – рідний тато від дитини відмовився, а чужий прийняв і виростив як свою.