Тепер він — молодший сержант, командир відділення безпілотних літальних апаратів у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ.

Вища освіта, диплом спеціаліста з відзнакою у сфері ІТ. Йому — 31 рік.

До того, як потрапити у військо, працював у сфері нерухомості. Після широкомасштабного вторгнення, пригадує, сфера, в якій працював, дещо «пригасла».

«Сидіти та чекати невідомо скільки часу бажання не було. Не було визначеності у завтрашньому дні. Місяць чи півтора був без заробітку. Приходив до нашої територіальної оборони, обіцяли зателефонувати, але дзвінка так і не отримав», — пригадує чоловік.

Так Роман опинився у сфері ландшафтного дизайну — став проєктним менеджером. І одного разу його команді запропонували попрацювати з об’єктом на Закарпатті. Це було в травні 2023 року.

«Чесно кажучи, колеги боялися туди вирушати, але виходу не було. І коли ми їхали на Торунському перевалі, нас зупинили на блокпосту: поліція перевірила документи, а представник ТЦК забажав після декількох уточнюючих питань, щоб ми з ним перемістилися для уточнення усіх облікових даних. На наступний день я вже був у Рівному на полігоні. Можливості зібратися, переодягнутися, щось прихопити з дому не було, все відбулося дещо спонтанно…», — пригадує Роман.

Далі була базова військова підготовка та курси лідерства. Запитуємо у військового, які враження від БЗВП.

«Це все індивідуально. Не важливо, яке навчання. Важливо, що воно є. Важливо черпати максимум з того, що вам передають інструктори. Важливо не „філонити“, вмикати креатив інколи, щоб чогось навчитися і не померти у перші дні на полі бою. Можливо, я не маю рацію, але все це — дуже індивідуально».

Після цього — розподіл в 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду ЗСУ.

«Я достеменно до кінця не знав, куди я хочу і де я себе бачив. Спочатку вирішив йти на штурмовика. Ми вивчали стратегію ведення бою, як правильно заходити у ворожі окопи тощо. Але потім до нас приїхала людина, яка за певними критеріями відбирала людей у підрозділ БПЛА. У нас відібрали двох людей, решта хлопців пішли в роту вогневої підтримки. Після цього ми виїхали безпосередньо на місце проведення бойових дій — на ту ділянку, яку займає наша бригада».

Роман почав навчання — спочатку освоював один тип дронів, потім взявся за ударні БПЛА. Це вже був вересень 2023-го.

Під час одного з бойових завдань Роман ліквідував склад боєприпасів противника двома скидами з дрона. Просимо пригадати цей випадок, але, каже, екіпаж інколи навіть не знає, що відпрацьовують саме по ворожому складу з БК.

«Ми просто скидаємо на конкретні цілі, які нам попередньо озвучують оперативні чергові чи вищі командири. І потім бачимо детонації, які й дають нам розуміння, що десь там лежало якесь БК… Спочатку ми скинули — і потім вже розуміємо, що вразили щось жирне і така радість переповнює… І розуміємо, що теж робимо свій внесок в майбутню перемогу».

Загалом у підрозділі Романа є кілька екіпажів, які чергуються між собою, вирушаючи в бойові вилазки. Найдовший такий виїзд тривав 9 днів.

Найсмачніше відпрацювання Роман теж пригадує:

«Ми через тепловізійну камеру побачили техніку ворога, яка нещодавно заглушилася… І ми почали скидами їх добивати: бачили, як вони детонують, загоряються, палають! Точно не можу сказати еквівалент в коштах, але це точно були якісь БМП, які привозили на штурм екіпаж їхніх піхотинців».

Нещодавно екіпаж Романа потрапив під обстріл. Були втрати, Роман отримав контузію. Каже, це один із найважчих моментів: втрачати колег.

«Я завжди боявся забути алгоритм надання першої медичної допомоги, послідовність дій під час поранення побратимів. Ми заїхали на позицію, почали розкладатися, я в укритті все налаштовував… І почався обстріл. Коли я вийшов з укриття та побачив те, що побачив — то це, напевне, було найскладнішим: пережити ту мить. Бо надавати першу медичну допомогу вже не було кому…».

Роман констатує: від перебування в районі бойових дій страх не зникає.

«Так, працюючи декілька днів поспіль, ти певною мірою звикаєш і починаєш до того ставитися якось легше морально. Але заходи безпеки, які ми використовуємо — на першому місці. Я думаю і за себе, і за свій особовий склад. Тому наголошую і повторюся: для мене заходи безпеки — на першому місці. Якщо я бачу якусь ділянку, де ми не проїдемо, бо можемо десь там „спалитись“, то я не поїду, просто потім аргументую командуванню, що ми не готові були ризикувати. І в нас, до слова, командування до цього дуже лояльно ставиться», — говорить військовий.

Він пригадує, що у підрозділі були випадки, коли втрачали людей.

«І ми зробили певні висновки з того. І розуміємо, що ми не хочемо прощатися один з одним. І ми всі чудово усвідомлюємо, що можемо почекати буквально 20 хвилин і поїхати у безпечніших умовах, ніж ризикувати. Не варто легковажити, якщо говоримо про заходи безпеки».

Роман радить цивільним, які з різних причин ще не приєдналися до лав Сил оборони, почати вивчати підрозділи, які беруть активну участь у бойових діях та вирішити для себе, куди можна піти служити.

«Переважно саме страх невідомості — це те, що може зупинити людину. І всі зараз жахаються, бояться якогось контакту з військом тощо. Але у всіх було достатньо часу для того, щоб прийняти для себе якесь рішення. Якщо не готовий воювати — є інші шляхи бути корисним для Сил оборони. Просто треба докласти певні зусилля для цього».

Насамкінець запитуємо військового, що для нього буде перемогою в російсько-українській війні.

«Дуже багато моментів впливають на усвідомлення і розуміння, що таке перемога. Для мене перемога — це коли я повернуся. Коли мене демобілізують. Коли будуть всі умови для цього. І коли в мирному небі України зможуть знову літати літаки. Як би банально і по-дитячому це не звучало».

Фото — з особистого архіву військовослужбовця

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-10-31 06:40:39