Сварка була серйозна, ще жодного разу так не сварилися Віктор з Аллою, він звинуватив її у зраді.

– Поки я був у відрядженні, буквально три дні, а ти вже встигла провести ніч із Андрієм. Ну, як після цього довіряти тобі? Збирай свої речі і йди, – твердо і рішуче сказав він їй.

– Ну і піду, подумаєш, – відповіла Алла, розуміючи, що Віктор все одно її не пробачить.

Вона розуміла, що він не такий, як Андрій, він серйозний і шляхетний, але не в цьому випадку. Віктор знає собі ціну, тому не пробачить її. Андрій – це її колишній хлопець, коли вона зрадила йому з Віктором, а потім і зовсім пішла до нього, стали жити цивільним шлюбом. Прожили сім місяців, і начебто вже збиралися побратися, але щось Віктора утримувало від цього кроку, хоча Алла наполягала сама.

– Ми маємо одружитися, Вітя, таке невизначене становище мені не подобається, ну хто я для тебе, і не офіційна дружина і не коханка, – вже кілька разів повторювала вона.

– Добре, Алло, добре, трохи ще підзароблю грошей і влаштуємо весілля, – погоджувався він.

І ось вона, збираючи свої речі, раптом видала Віктору:

– Пошкодуєш ще, що виставив мене, я вагітна від тебе, і піду з твоєю дитиною, а ти її ніколи не побачиш.

Але Віктор їй не повірив, подумав, що вона чіпляється всіма способами, щоб лишитися з ним. Але він просто не міг дивитись на неї.

– Можливо, вона вже не вперше зустрічається знову з Андрієм, – ревнощі застилали очі, але поступово він з ними упорався.

Коли зачинилися за Аллою двері, він важко зітхнув і вирішив лягти спати, треба було виспатися з дороги, все-таки сім годин за кермом. Довго не міг заснути, думки різні проносяться в голові.

– Ну, як тут заснеш? Напевно, не вийде, – полежав він і підвівся.

На роботу йому завтра, вирішив перекусити щось, відкрив холодильник, але там приготовленого не було нічого.

– Звичайно, у неї не було часу приготувати, з Андрієм розважалася, – невдоволено подумав Віктор.

– Гаразд, з’їжджу-но я в кафе, поїм нормально.

За столиком сидів один, вечеряв, щоправда, без апетиту. Навколо були відвідувачі, закохані парочки, він із заздрістю поглядав на них.

– Добре їм, весело, а я… – поїдаючи замовлену вечерю, думав Віктор.

– Вибачте, у вас вільно, – почув він ніжний жіночий голос, і піднявши очі, побачив перед собою гарну дівчину з сумними очима.

– Ні, не зайнято, сідайте, сьогодні багато відвідувачів, – озвався він.

До дівчини тут же підійшов офіціант, вона замовила лише десерт та мохіто. Вона по-господарськи розташувалася за столиком і трохи посміхнувшись, глянула на Віктора.

– Ну, коли вже опинилися за одним столиком, давайте познайомимося, я – Віктор, – сказав він, вона у відповідь знову посміхнулася.

– Поліна.

Якось непомітно у них почалася розмова, виявилося, що вона посварилася зі своїм хлопцем і вирішила сама з собою відзначити цей момент. Вона давно збиралася розірвати з ним стосунки.

– Треба ж, ми з тобою друзі по нещастю, а може й на щастя, – говорив Віктор, а дівчина все більше й більше йому подобалася.

Скромна і безпосередня, з ніжним рум’янцем на щоках, біляве волосся розкидане нижче плечей із завитками на кінцях, із сірими очима, обрамленими густими віями. Косметики на ній мінімум. Він мимоволі порівнював її з Аллою, завжди сильно нафарбованою, з нарощеними віями і чорним, як смола волоссям. Вони були зовсім із різних світів.

З цього моменту їх зустрічі стали частими, Поліна працювала аналітиком в офісі, Віктор зустрічав її після роботи. Якось швидко почали жити разом, і він зрозумів, що вона міцно увійшла до його життя. Поліна дуже господарська дівчина, готувала смачно, гарно накривала стіл, він навіть дивувався, коли вона так навчилася готувати.

– А я проходила спеціальні курси, знала, що в житті все знадобиться.

Буквально через чотири місяці він запропонував їй заміж і вони побралися. Правда весілля було скромним. У Віктора мами не стало три роки тому, батька не знав, вона виховувала його одна.

Батьки Поліни приїжджали з далеку, привезли подарунки, гроші подарували, а після весілля поїхали, обидва працювали. Були на весіллі в основному їхні друзі та колеги.

Дізнавшись про весілля Віктора, йому зателефонувала Алла і привітала:

– А ми теж з Андрієм розписалися, він виявився поряднішим за тебе, не повинна ж вагітна жінка бути незаміжньою. дитину твою він усиновить. Через два місяці я вже маю народити.

– Невже це і справді моя дитина. За термінами все сходиться. А раптом вона у цей період зустрічалася і з Андрієм.

Ішов час. Поліна теж вже чекала на дитину, але термін ще був маленьким. А Віктор вирішив зустрітися з Андрієм.

– Слухай, скажи чесно, це дитина моя чи твоя.

– Твоя, а чому ти сумніваєшся, – спитав Андрій.

– Ну, я думав, що ви зустрічалися у мене за спиною, – припустив Віктор.

– Ні, чесно тобі кажу, з Аллою ми зустрілися всього два рази, один раз перед твоїм відрядженням і коли ти поїхав. Вона мені зізналася потім, що вагітна вже майже два місяці, сама не знала. Але ти не переживай, Вітя, дитину я всиновлю. Краще, щоб у дитини був один батько, прошу тебе не лізь у наші стосунки.

Звичайно Віктору було неприємно, що його дитину виховуватиме інший. Занадто він порядний, але що робити.

– Гаразд, поживемо-побачимо, там розберемося, зроблю тест, щоби вже точно переконатися.

Від Поліни він нічого не приховував і чесно все розповів, що було в неї на душі, вона з ним не поділилася, але він все одно приблизно здогадувався. Жили вони дружно та щасливо, чекали на народження сина

Віктор був у офісі, коли задзвенів його телефон, номер незнайомий.

– Доброго дня, вас турбують із пологового будинку, вам терміново треба приїхати.

– Що сталося? – але там вже відключилися.

Зі швидкістю світла він помчав до пологового будинку, на ходу зрозумів, що народжує Алла, тільки вона могла про це сказати там медикам. А де ж Андрій?

Він швидко піднявся на поверх пологового відділення.

– Дівчино, я Аллу Мельник шукаю, – звернувся він до медсестри, яка проходила повз.

– Мельник? А хто ви їй? Ідіть за мною?

Вона привела його до кабінету, на дверях якого був напис «Завідувач», увійшли до кабінету.

– Це з приводу Мельник, повідомила медсестра завідувачці, жінці середнього віку з бейджиком на халаті і поспішно вийшла.

– Сідайте, відповіла завідувачка таким голосом, що йому стало не по собі.

– Що сталося, щось із дитиною? – не витримавши, спитав він.

– З дитиною якраз усе нормально, народилася донька. А ось її матері, нещодавно не стало. Перед тим, як це сталося, вона попросила зателефонувати вам, сказала, що це ваша дитина, у її телефоні був ваш номер. Щоправда, я трохи сумніваюся, адже у неї чоловік…

– А що, що…

– Сталася біда, коли вони з чоловіком їхали на машині, чоловіка одразу не стало, вона ще трималася, але на жаль, нічого не змогли зробити, добре, що з дитиною все гаразд.

Віктор був у шоці.

– А дитину побачити можна?

– Якщо вам це якось допоможе, – вона привела його до палати зі скляною стіною, де лежали новонароджені.

– Ось ваша, – вказала вона крихітний пакунок. Віктор побачив зморщене личко, йому стало непособі.

Коли повернувся додому, Поліна була вдома і, глянувши на чоловіка, відразу зрозуміла, щось сталося. Віктор зрозумів, що єдиний вихід пояснити все дружині, і нічого не приховуючи розповів. Вона теж була в шоці, на очах сльози.

– Поліно, давай удочеримо, – глухо сказав він.

– Удочеримо, але ж ми чекаємо свого… – перепитала дружина. – Зрозуміло, це ж твоя донька.

Поліна пішла до кімнати і зачинилася там, нічого не відповівши чоловікові. Весь вечір удома була тиша, вони не спілкувалися, спали у різних кімнатах. Поліна не заплющила очей, все думала про те, що сталося. Вона добре знала чоловіка, знала, що він переживає та інакше вчинити не може. Ближче до ранку вона ухвалила рішення.

Віктор із Поліною удочерили малу. Побачивши дівчинку і взявши її на руки, вона не могла відмовитися від неї. У грудях ворухнулося щось дуже тепле, і вона притиснула її до себе.

Якось через деякий час Віктор побачив уві сні Андрія та Аллу, вони трималися за руки, Андрій говорив, посміхаючись:

– Ну що, чувак, я тебе не обманув, це твоя дитина. Ми раді, що ти подбаєш про нашу дівчинку, – Алла теж усміхалася, а потім вони зникли.

Більше ніколи він не бачив їх уві сні. З’їздили до церкви, священник порадив їм замовити панахиду.

Доньку Віктор із Поліною обожнювали, а потім народився їхній син, так і стали вони батьками двох прекрасних малюків, сестрички та братика. А невдовзі переїхали до нової великої квартири, де всім вистачало місця.

Джерело