нгеліна терпіла це вже кілька тижнів. Першу – за інерцією. Тепер стало неможливо.

— Ти все одно на віддаленні! Складно відлучитися та допомогти?

— Так, тобі ж нічого не буде за це! – додав батько.

Ангеліна не вперше стикалася з проханнями подібного характеру у робочий час. Усі її близькі чудово знали, що вона працює з дому. Причому за фактом це була така сама робота, як і в офісі, але тільки в звичній домашній обстановці.

Ні для кого не секрет, що раніше багато роботодавців скептично ставилися до віддаленої роботи. Було розуміння, що такий формат роботи є дуже сумнівним.

Адже не можна проконтролювати – чи справді співробітник справою зайнятий чи відпочиває у робочий час? Проте за часів пандемії та після неї багато людей абсолютно інакше глянули на цей формат.

Коли Ангеліна повернулася до офісу, то зрозуміла, що працювати там уже більше не зможе. Напружували щоденні пробки, необхідність виходити з дому за будь-якої погоди. Але ще дужче дратувало те, що вона вже звикла працювати в тиші. А тут 7 чоловік у кабінеті, крім неї. У результаті вдалося домовитись з роботодавцем про переведення на віддалений формат роботи.

— Так, Ангеліна. Виявили себе відмінно на віддаленні. Сподіваюся, що все й надалі так буде. Якщо так, то готовий відпустити Вас зі спокійною душею.

— Запевняю Вас, Андрію Вадимовичу. Все так і буде. Більше того, показники тільки зростатимуть.

З цією домовленістю директор зі спокійною душею відпустив Ангеліну працювати з дому. Але незабаром дівчина, з якогось боку, почала шкодувати про своє рішення.

— Ангеліна, ти вдома зараз? – несподівано зателефонувала мати.

— Так, удома, а що таке?

— Незабаром зайду.

Ангеліна хотіла сказати, що зараз їй не зовсім зручно поспілкуватись, але мати вже скинула слухавку. А потім наполегливо стукала у двері.

— Щось трапилося?

— А чому одразу мало щось статися? Я не маю права до дочки в гості зайти? – з невдоволенням подивилася на Ангелину Анна Костянтинівна.

— Мамо, ти, звичайно, вибач, але я зараз працюю.

Однак для Ганни Костянтинівни це не був аргумент. Дочка ж із дому працювала. Яка там може бути дисципліна? Адже ніхто не контролює тебе.

— Ой яка робота? Ну так. Якщо відвернешся на годину, тебе половина не впаде. Ти мені краще допоможи з додатком розібратися.

Ангеліна не розуміла, що відбувається. Здавалося б, вона матері пояснила, що зараз у неї робочий день, а та їй про якийсь додаток товкмачить.

— Мамо, у мене зараз робота. Давай ми пізніше вирішимо це питання.

— Ні, це питання ми вирішимо зараз і нема чого матір виганяти. Нікуди не піду, доки ти мені не допоможеш.

Анна Костянтинівна демонстративно вмостилася на кріслі і почала дивитися дочці в спину. Працювати в такій атмосфері було просто неможливо і довелося відволіктися.

Ангеліна була впевнена, що це не триватиме багато часу. Проте мати нічого не розуміла в сучасних технологіях і довелося їй кілька годин так точно пояснювати. За цей час у Ангелини накопичилося купа непрочитаних повідомлень.

— Ангеліна, ти тут? Терміново треба зателефонувати!

— Ти встигла переглянути файл? Потрібні твої рекомендації!

— Не можу до Вас додзвонитися. Ви на робочому місці?

Останнє повідомлення було від директора. Дівчині стало дуже соромно за те, що вона мимоволі проігнорувала колег і, тим паче, начальника. Довелося довго викручуватися і пояснювати, чому вона була відсутня на робочому місці.

Після цього Ангеліна взяла за правило, що в робочий час більше не бере трубки навіть від близьких. Якщо щось термінове, то напишуть повідомлення.

Наступний тиждень у Ангеліни був дуже завантажений. Тому важливо було максимально зосередитись на роботі і щоб ніхто не відволікав.

Звичайно ж, їй, як завжди, починали дзвонити всі поспіль із різними проханнями. Щоб уникнути лайки, дівчина вирішила підключити робочу сім карту і особисту в робочі години відключати.

Так вона й зробила. Думала, що такий крок врятує ситуацію, а він її тільки посилив. Знову хтось почав стукати у двері. Цього разу була не лише мати, а й батько із сестрою.

— Ти чого трубку не береш? Додзвонитися до тебе неможливо! – Почала обурюватися Ганна Костянтинівна.

— Тому що в мене робочий день і мені ніколи.

Яка різниця який у тебе там день, якщо батьки дзвонять? Чи на поріг нас навіть не пустиш? – одразу підключився батько.

З’ясувалося, що вдома у батьків через проведення робіт відключили світло і тому вони вирішили прийти до Ангеліни.

— Давай, йди чайник постав, бо ми з вулиці – почав командувати батько і ввімкнув телевізор.

Вся проблема була в тому, що Ангеліна має однокімнатну квартиру і працювати в такій обстановці було просто неможливо.

— Тату, вимкни телевізор зараз же. Ти не бачиш, що я працюю?

— А я тобі що, заважаю?

— Так, у мене зараз буде важливий дзвінок.

— Що ти, дзвінок у неї важливий. Гаразд, так і бути, зменшу.

— Так, ситуацію це не надто врятувало. Але хоч би так.

В ідеалі Ангеліна звикла працювати в тиші і щоб її ніхто не відволікав. Але коли батьки прийшли, не виганяти ж їх за поріг.

Через 5 хвилин Ангеліна мала важливий дзвінок, на якому колеги обговорювали запуск важливого проекту. Тому вона попросила домашніх поводитися максимально тихо.

— Анько, давай вже тягни, що там у неї в холодильнику є. Жерти полювання! Як нічого немає? Так візьми та приготуй!

— Ангеліна, де у тебе цукор лежить? Зараз спечу дещо смачне.

Так, у такому хаосі було просто неможливо працювати і нерви були на межі. Однак Ангеліна спробувала максимально зосередитися на роботі та взяти себе в руки.

Вона одягла навушники і все було начебто нічого, доки було відключено мікрофон. Однак коли настала її черга виступати, почалося щось неймовірне.

— І таким чином ми вважаємо, що нам для реалізації підійдуть такі методи…

Тут до Ангеліни підбігає молодша сестра і починає тягнути її за руку.

— Ну, підемо зі мною пограємося – почала канючити п’ятирічна Катя.

Спочатку Ангеліна вдавала, що не помічає її і думала, що дитина сама відчепиться, але та ніяк не вгамувалася.

Колеги почали хихикати, а на обличчі начальника було видно, що він вкрай незадоволений тим, що відбувається.

— Вибачте.

Ангеліна була змушена перерватися та вимкнути відео з мікрофоном.

— Мам, забери її, будь ласка.

— Ангеліна, ти не бачиш, що я готую? Мені не раніше!

— Але ж я працюю!

— І що тепер? Вона тобі не заважає.

— Так, справді не заважає. Хіба що дзвінок зриває.

— Ангеліна, ми почуємо від Вас сьогодні виразну відповідь? – суворо промовив директор.

— Так звичайно.

В результаті Ангеліна почала розповідати все занадто швидко і було відчуття, що вона швидше хоче від усіх позбутися.

— Дякую, ми Вас почули. Переходимо до наступного.

Ангеліна чудово розуміла, що провалила свій виступ. Хоча так довго до нього готувалася і мала виступити блискуче. Якби не Катя та вся її родина.

Говорити що-небудь батькам було марно. Добре, що матері зателефонувала сусідка та сказала, що світло дали. У результаті вони зібралися та пішли.

Навіть шарлотку забрали, яку мати приготувала. Дякую, що Ангелині хоч один шматок залишили.

Цього ж вечора Ангелині надійшло повідомлення від директора:

“Чекаю завтра о 10:00 в офісі для серйозної розмови”.

— Блін, ось це я потрапила. Так і знала, що звітуватиме!

І все це через сім’ю. Скільки разів Ангеліна казала, щоб її не відволікали від роботи і все одно вони її начебто не чули.

Наступного дня вона з хвилюванням у душі їхала до офісу. Чудово розуміла, що після вчорашнього нічого хорошого на неї не чекає.

— Здрастуйте, Андрію Вадимовичу! Можна, можливо?

— Проходьте, Ангеліна.

Вона сіла на стілець. У її голосі чулося тремтіння.

— Ангеліна, наскільки я пам’ятаю, Ви казали, що у Вас нема дітей.

— Ні, вчора то була моя сестра.

— Виходить, Ви живете з батьками?

— Ні, вони зненацька прийшли. Там просто така ситуація безглузда сталася.

Ангеліна вже хотіла пояснити, в чому була суть, але Андрій Вадимович перебив її.

— Позбавте мене подробиць. Загалом я зрозумів одне, що працювати в офісі Вам буде набагато ефективніше.

“Тільки не це! Я не хочу йти з віддалення!” – думала Ангеліна.

— Андрію Вадимовичу, будь ласка, вислухайте…

— Не перебивайте мене! – суворо промовив він, а потім продовжив.

— Протягом двох тижнів я спостерігав за Вашою роботою та не побачив, що показники підвищилися, як Ви раніше мені обіцяли. Більше того, я чудово бачу, що працездатність знизилася. Тому з завтрашнього дня я чекаю на Вас в офісі.

— Добре я зрозуміла.

Сперечатись із директором було абсолютно марно. Ні до чого хорошого це явно не призвело б. Знову ці пробки, ранні підйоми та колеги в одному кабінеті.

Через кілька днів посеред робочого дня до Ангелини зателефонувала мати і, ймовірно, розмовляла з нею по гучному зв’язку.

— Ангеліна, терміново потрібна твоя допомога!

— Що трапилося?

— Треба в пункті видачі дещо забрати, а мені Катю нема з ким залишити. Батько має футбольний матч.

— Я не можу, перебуваю на роботі – сказала Ангеліна.

— Ти все одно на віддаленні! Складно відлучитися та допомогти?

— Так, тобі ж нічого не буде за це! – додав батько.

— Мам, тату, ви, мабуть, не зрозуміли, але я на роботі в офісі. Через вас, між іншим.

Звичайно ж, батьки не очікували на такий розклад подій. Вважали, що вони абсолютно ні в чому не винні. Вся причина в Ангеліні, що та не змогла свій робочий графік з дому вибудувати.

Втім, певною мірою, Ангеліна вважала, що навіть на краще, що вона зараз знову працює в офісі. Принаймні дурними проханнями її тепер ніхто не відволікатиме в робочий час.