— Ірино Павлівно, привіт, — Аліна дзвонила свекрусі рідко. Вони жили у різних містах і майже не спілкувалися. Ірина Павлівна не дуже цікавилася сім’єю сина, а Аліна намагалася триматися подалі від Ірини Павлівни, налякана байками про злих свекрух.

Вони вітали один одного зі святами, Ірина Павлівна приїжджала на виписку внучки з пологового будинку, а потім, зрозумівши, що її більше не потрібно, також швидко зібралася і поїхала додому.

Їхні стосунки можна було назвати ідеальними, але останнім часом Віктор, чоловік Аліни, все частіше скаржився на матір.

— Вона просить грошей. Я не можу їй відмовити, — казав він, виправдовуючи відсутність фінансів.

— Ти надсилав їй велику суму минулого місяця.

— Знаю, але цього місяця їй треба ще більше.

— Для чого? Вона здорова, працююча жінка.

— У неї скоротили зарплату, а комунальні витрати піднялися.

— Стільки скільки ти витрачаєш на матір, вистачило б на покупку нової квартири, а не на оплату комуналки! – Збунтувалася Аліна.

— Крім комуналки, ще є їжа, одяг, побутові потреби… днями у мами зламався холодильник і їй терміново знадобився новий.

Аліна зітхнула. Віктор увесь час знаходив виправдання для нових витрат, і вони були цілком правдоподібними.

Аліна вірила б йому й далі, якби не нагода. Днями Аліна, як завжди, відкрила конверт із відстроченими грошима, щоб покласти туди зарплату і… не дорахувалася солідної суми.

— Куди поділися гроші, Вікторе?! — вона одразу подзвонила чоловікові. Нас обікрали?!

— Ні. Все в порядку.

— Все в порядку? Ні, це зовсім не так! У нас зникають гроші, стабільно! Я відкладаю, а вони витікають, як пісок крізь пальці! Ми домовилися, що це недоторканний запас! Що можна брати з цієї купки тільки в крайньому випадку! Ти навіть заборонив мені витрачати малу частину з них на взуття для доньки!

— Тому, що взуття для доньки може зачекати. Зараз і є крайній випадок, заявив Віктор.

— Так? І що ж це за такий випадок?

— Мама має серйозні проблеми.

— Які цього разу?

— Вона затопила сусідів знизу. Вони погрожують подати до суду. Завдано дуже великої шкоди, а вона не має грошей, щоб виплатити суму за все, що було зіпсовано.

Аліна не знала, що сказати. Сума, що зникла, була досить великою. Аліна відкладала ці гроші давно, вона планувала купити квартиру та збирала на перший внесок. Поки Аліна думала, Віктор продовжив нагнітати, описуючи всі жахи судового позову.

— У неї відберуть квартиру, якщо ми не допоможемо їй виплатити гроші за завдану шкоду. Є варіант зробити це безпосередньо, заплатити сусідам, не доводячи до суду.

— Мені не подобається ця ідея, — зрештою видавила Аліна.

— Подобається чи не подобається, нікого не хвилює. Я не можу кинути матір у біді, — сказав Віктор.

Аліна зрозуміла, що сперечатися з чоловіком не було сенсу. Він забрав гроші з сімейної скарбнички, не спитавши дозволу і все вирішивши за них обох. Але що більше Аліна думала, то більше розуміла, що такий стан речей її не влаштовував. Віктор надто часто брав гроші з бюджету, не поповнюючи його і навіть не питаючи думки дружини.

Її також дивувало те, що свекруха брала гроші сина, але жодного разу не сказала “дякую” за допомогу і не відмовилася від грошей, навіть знаючи, що подружжя копило на квартиру.

Аліна вирішила поговорити з матір’ю чоловіка, пояснити їй, що сімейна скарбничка не для того, щоб витрачати її на побутові потреби свекрухи. І якщо вона сама працює, то нехай і платить за себе з власної зарплати.

— Ірино Павлівно, привіт, — сказала вона, набравши номер свекрухи.

— Доброго дня, Аліна. Як у вас справи?

— Навіть не знаю що сказати.

— Кажи як є. Що трапилось?

— Вам треба повернути гроші, які ви брали, — прямо заявила Аліна.

— Які гроші?

— Ви стабільно потребуєте грошей із Віктора, він не може вам відмовити. А я можу. Так ось, від цього дня ви більше не отримаєте жодної копійки.

— Але Аліна, я не розумію, про що ти говориш.

— Що тут незрозумілого? Ви брали у нього на холодильник, на ремонт, на відшкодування фінансових збитків… Віктор змушений вам допомагати на шкоду своїй родині! Він відмовив Мілані у новій курточці, хоча їй вона дуже потрібна, а вам він постійно переказує гроші! — перераховувала Аліна.

— Я зараз переведу тобі все, що отримувала від сина. Він не казав, що маєте проблеми з грошима, — сказала Ірина Павлівна.

— Добре спасибі. Саме тому я й зателефонувала вам.

Свекруха дотримала слова. Через п’ять хвилин після дзвінка на балансі Аліни сталося поповнення. Але сума, перерахована свекрухою, буквально насмішила Аліну і знову подзвонила Ірині Павлівні.

— Так? – відповіла та.

— Ви віддаватимете борг частинами? – Уточнила невістка.

— Ні. Я переказала все, що отримувала від Віктора. Якщо сумніваєшся, я зараз надішлю виписку з карти.

Аліна не повірила, але до її голови закралися сумніви.

— Добре, отже, я переплутала. Вибачте.

— Аліна, ти знаєш, я нещодавно звернула увагу, що Віктор став поводитися якось інакше. У вас щось не так?

— Не знаю, Ірино Павлівно. Але дуже хочу дізнатися.

— Скажи, скільки грошей у вас зникло?

Аліна назвала суму.

— Це дуже, дуже багато. Може, він щось купив? Для себе? Щось про що давно мріяв?

— Я побачила б це. Нічого нового в нього не було.

— Може, він хотів зробити подарунок вашій дочці?

— Не думаю. Віктор майже не займається із Міланою. Вона тягнеться до нього, а він знаходить важливіше заняття, — поскаржилася Аліна.

— Це дуже неприємно та дивно, — сказала Ірина Павлівна. — Аліна, думаю, тобі варто придивитися до його поведінки.

— Що ви маєте на увазі?

— Поки не хочу робити висновки, але сподіваюся, що я помиляюся, — сказала Ірина Павлівна. — Давай ми за ним поспостерігаємо.

Аліна знизала плечима. Вона не розуміла, на що натякала свекруха, але вирішила придивитися до чоловіка. Очевидно, було одне: хтось із них обманював Аліну. Або свекруха, стверджуючи, що не брала гроші, або Віктор, говорячи, що допомагав матері грошима.

Аліна розробила цілу стратегію. Спочатку вона почала підслуховувати його розмови, а потім полізла до телефону. Але там нічого не виявилось, як і в його соцмережах. Проте Віктор продовжував поводитися провокаційно.

— Сьогодні зустрічаюся з другом, на вечерю не чекай, — він узяв гаманець і вийшов. А через пару годин їй почали надходити повідомлення про те, де були витрачені гроші. Виявилося, що чоловік добре посидів у модному ресторані.

Аліна зрозуміла, що Віктор випадково чи навмисне «переплутав» картки та взяв із собою картку дружини, де залишалася частина її зарплати.

Аліні було дуже цікаво, хто з його друзів так любить устриць і заодно забрати свою карту, якою чоловік так успішно розраховувався.

«Схоже на романтичне побачення…» — зазначила вона, зумівши побудувати логіку переміщень чоловіка, і побудувати «маршрут» до чоловіка та його «друга».

Віктора Аліна помітила здалеку. Вона придивилася і зрозуміла, що чоловік ходить не один. Поруч була незнайомка у хутряному жилеті, на підборах та з брендовою сумкою. Про таку сумочку Аліна могла лише мріяти. Віктор би не дозволив Аліні витратити стільки коштів «на дурниці», тому жінка носила зручний, але дуже негарний рюкзак.

Втім, мрії про сумку відійшли на другий план, коли Віктор, обійняв свою супутницю і ніжно подивився на неї, мабуть, освідчуючись у коханні.

Першою думкою Аліни було кинутися до парочки та розняти їх. Але вона стрималася. Аліна почекала, поки її чоловік проводить свою «кохану» до кінця парку та побачила, що вони стали прощатися. Дивитись на прощання було гидко. Сльози застилали очі, але Аліна зробила кілька знімків, щоб показати свекрусі та чоловікові, коли він став би все заперечувати.

Тим часом пара перестала обійматися. Віктор швидко вийшов із парку, а його подруга пішла у бік Аліни. Жінки перетнулися поглядами, і в Аліни злетіло з язика:

— Я все бачила! Ви коханка мого чоловіка. Як вам не соромно руйнувати родину? — гукнула вона.

— Не соромно. Ну і? Що далі? — з глузуванням глянула на Аліну жінка.

— Ви… справжнісіньке чудовисько! У вас немає совісті!

— Навіщо мені совість? Я й без неї добре живу. У тебе, наприклад, немає того, що маю я. Ось, дивись: колечко, сумочка, хутряний жилет, чобітки… все це мені чоловік купив. Твій, – засміялася вона. – А в тебе що? Совість? Та й залиши її собі. І чоловіка свого… теж можеш забирати. Він мені не потрібен.

Такого повороту Аліна не чекала. Вона навіть не розуміла що відповісти.

— Як це? Отже, ви Віктора більше не триматимете?

— А я його й не тримала. Він сам до мене причепився. Я вибираю чоловіків заможних, які мене можуть утримувати, балувати… а твій… одне слово, чоловік. Та ще й, як з’ясувалося, у нього за душею нічого. Все це вона потрясла рукою з прикрасами, куплено на ваш сімейний бюджет. Отак… Поки ти працюєш, твій чоловік витрачає гроші на мене, — заявила нова коханка.

Аліна дивилася на нахабницю і ледве стримувалась, щоб не вчепитися в її шевелюру. Вона й тепер не вважала чоловіка винним, їй здавалося, що корінь зла був саме у цій незнайомці. А дамочка навіть не трималася за Віктора. Їй була важлива наявність грошей, а не кохання.

— Ви обачлива аферистка. Не підходьте до мого чоловіка. У нас дитина, сім’я, справжні почуття… а до вас у нього так… швидкоплинний потяг.

Незнайомка багатозначно подивилася на Аліну і не відповіла. Вона просто кивнула і пішла. Неподалік від парку на неї чекав маленький червоний автомобіль, куплений їй у подарунок одним із минулих кавалерів — товстосумів, які бігали за нею завжди.

От тільки з Віктором не пощастило — виявився злодійкуватим, та ще й одруженим.

Аліна трохи потупотіла і пішла додому. Вона не знала, як їй жити далі, як поводитися з чоловіком, проте вона відчувала себе переможницею в цій сутичці з коханкою чоловіка.

Віктор прийшов додому пізно. Аліна винищила себе думками про те, де ж він був. Але через те, що чоловік прийшов злим і засмученим, Аліна вирішила, що вони з коханкою розлучилися, і видихнула.

Вона приготувала для чоловіка вечерю, терпіла його гарчання та докори і чекала, що він зміниться, зрозуміє, що краще, ніж Аліна жінки не знайти. Але в глибині душі почуття власної гідності було зачеплене. Аліна згадувала слова незнайомки та розуміла, що в словах жінки була частка істини. У Аліни крім гордості та совісті нічого не залишилося.

Чоловік давно став чужим, гроші він безсовісно витрачав на іншу, а Аліна з донькою задовольнялися малим — носили старі речі, чекали на коханого чоловіка вдома. А він за їхній рахунок розважався, обманював їх і ні в що не ставив.

— Аліночко, ну що? Як у вас справи? — зателефонувавши, спитала Ірина Павлівна. — Я з сином поговорила, він сказав, був змушений збрехати. У нього на роботі якісь проблеми… загалом, не гнівайся на нього. Він просто… трохи втомився. Почекай, і все у вас буде добре.

— Ірино Павлівно, добре в нас уже не буде. Не варто прикривати його брехню, я знаю про зради.

На тому кінці почулося пихкання.

— Ну, подумаєш, з ким не буває? Скільки разів його батько гуляв від мене? Не порахувати. І все одно ми були щасливі! До старості разом…

— Ви були щасливі? Ні, Ірино Павлівно. Щасливим був ваш чоловік. А ви просто нещасна терпіла. Я так не хочу. Вибачте.

Аліна скинула виклик. Вона зібрала речі, забрала суму, що залишилася, накопичену нею, і вирушила з дочкою до батьків.

Аліна знала, що попереду ще справжнє щастя. А минуле нехай іде разом із Віктором туди, де йому саме місце.

Розлучення оформили без зайвих сліз, хоч Віктор стверджував, що йому треба дати шанс. Але Аліна зрозуміла, що ні шансу, ні копійки грошей вона йому більше не дасть.

— Удачі тобі, Вікторе. Тепер ти можеш вирушати у вільне плавання і утримувати коханок власним коштом. Я в цьому більше не беру участі, — гордо піднявши голову, сказала вона і пішла. А через деякий час Аліна зустріла іншого чоловіка… він прийняв Мілану, сподобався потенційній тещі і, можливо, у них з Аліною все складеться.