Світлана з Наталкою були подруги, не розлий вода! Завжди і скрізь разом.

Ніколи дівчата один від одного секретів не мали. Про них ще так і говорили:

«Ми з Тамарою ходимо парою!»

Дівчата не ображалися, знали, що їм просто по доброму заздрять…

Час минав, але дружба ставала тільки міцнішою. Вони разом працювали, разом відпочивали. Світлана завжди говорила, що її майбутній обранець буде не такий, як усі.

-Цікаво було б на нього подивитися! – говорила подрузі Наталка. – Що з це за такий незвичайтий чоловік буде, – сміялась вона.

-Ось зустріну його, тоді і покажу! – жартувала Світлана.

-Давай швидше шукай, а то вже сил немає чекати, – сміялась Наталка.

Сміх сміхом, а Світлана таки зустріла свого нареченого.

Правда не так, як вона собі уявляла. Все виявилося доволі банально. Світлана раптом зламала каблук, коли йшла по вулиці, а він випадково йшов поруч і підтримав її за руку.

Коли Світлана глянула йому в очі, то одразу зрозуміла, що це той чоловік, якого вона чекала все життя…

Хлопця звали Володимир. Він працював програмістом у великій компанії. Мав свою квартиру, машину, велику рідню, був гарний. Одним словом, з якого боку не глянь на нього – просто ідеальний чоловік!

А найголовніше, що він навіть без цього всього, шалено подобався Світлані.

Одним словом, Світлана закохалася по самі вуха.

Наталка все запитувала подругу, коли ж та, нарешті, покаже свого обранця.

-Почекай трохи, Наталю. Ще не час, – сміялася Світлана.

-А можна дізнатися, коли ж станеться ця знаменна подія?

-Скоро Наталко. Дуже скоро. Десь, думаю, після Паски. У Володі якраз тоді буде день народження і він тебе запросить, – сказала Світлана.

Тепер подруги почали бачитися значно рідше. Та й, а як же інакше? Адже Світлана весь вільний час була зі своїм кавалером!

Наприкінці квітня вона повідомила подругу, що вони з Володимиром подали заяву в ЗАГС. Весілля заплановане на кінець травня.

Наталя щиро пораділа за подругу.

-Дякувати Богові, що в тебе все так добре складається, – казала Наталка. – Ось і знайшла ти свого незвичайного чоловіка!

-Дякую, Наталочко! Знаєш, я така щаслива, що слів не можу підібрати! – радісно відповіла Світлана.

-Так і має бути, подружко! – щиро раділа Наталка за подругу.

Володя вирішив відсвяткувати свій день народження тільки зі Світланою. Але все ж, потім, вони вирішили запросити найкращого друга Володі й Наталку.

Вся невеличка компанія приїхала на дачу батьків Володимира.

Вони накрили великий стіл. Дівчата наготували всіляких смаколиків. Увечері вони співали пісні під гітару, а потім танцювали…

Подруги вирішили залишитися у Володимира на дачі з ночівлею.

Вночі Світлана прокинулася, щоб попити води. Дівчина дуже здивувалась, не побачивши поряд Наталі, яка спала з нею в одній кімнаті.

Світлана зайшла у кімнату Володі. Його теж не було…

Вона застигла від неймовірної здогадки.

Світлана вийшла надвір.

В альтанці стояли її найрідніші люди. Світлана тихенько підійшла і застигла від побаченого й почутого.

Володя казав Наталці, що закохався у неї з першого погляду.

Що якщо вона йому відмовить, його життя втратить будь-який сенс.

Подруга скуйовдила рукою йому волосся, обняла, а потім поцілувала хлопця…

Світлана мовчки пішла в будинок…

Вона не хотіла, щоб її побачили. Це було просто нестерпно…

Рано-вранці, поки ще всі спали, вона нишком вийшла з будинку і пішла на автобус до міста.

Її подруга так і не повернулася до свого ліжка. Все було зрозуміло й без слів…

Весілля відбулося у призначений день. Правда нареченою була Наталка…

Але не все так просто. Адже правду кажуть, що на чужому нещасті, щастя не збудуєш.

Так і сталося. Прожили молодята десь три місяці разом, і розбіглися.

Довго ще Наталка з Володькою бігали до Світлани по черзі просити пробачення… Але так його і не отримали.

Такого Світлана пробачити не могла.

А через пів року вона зустріла Сергія. Через рік вони одружилися. Вони дуже кохають один одного. Світлана навіть і не згадує вже про Володимира.

Наталки на весіллі, звісно ж не було…