– Ти що задумав, Микольцю? – гукнула чоловіка Лариса. – Іди краще обідати, мий руки!

Вона ще хотіла його запитати, чому Микола сьогодні з таким заклопотаним виглядом стоїть біля вікна пів дня, ще й сам з собою розмовляє.

– Сама знаєш, Ларисо, про кого я думаю, про сина нашого, – похмуро відповів Микола Васильович.

Він вимив руки, сів за стіл і став без апетиту їсти суп, дивлячись в одну точку.

– Перестань, Микольцю, нічого ти не придумаєш, сказали ж, що це не виправити, – сказала лариса й налила і собі пів тарілки.

Нічого не хочеться, коли єдиний син дуже слабий. І ти щодня з сумом думаєш, як він марнітиме на твоїх очах.

– Все, треба щось робити! Та не може такого бути, щоб ось так нічим допомогти не можна! – раптом стукнув ложкою по столу Микола Васильович.

Лариса Андріївна аж стрепенулася.

– Микольцю, не дорікай собі! – сказала вона.

– А я й не дорікаю, діяти треба, Ларисо. Ніколи не треба опускати руки, як та жаба в горщику з вершками. Ти ж пам’ятаєш, як нас в дитинстві вчили?

– Про що ти, Микольцю? – здивувалася Лариса.

– Я потім тобі розповім, дякую за обід, – і чоловік пішов у кімнату комусь дзвонити.

А Лариса Андріївна прибрала зі столу і засмучено стала мити посуд.

Їхній син Олег знову лежить в лікарні, двічі на рік кладуть.

У чотирнадцять років він несподівано занедужав, така слабкість, що встати не міг.

Сказали щось по чоловічій лінії, спадкове. Батько Миколи й справді до сорока тільки дожив.

Невже й їхнього синочка така ж доля чекає? Життя отаке коротке?

Олег і справді духом не падав, друзів у нього було багато.

Але сказав, що не одружиться, мовляв, не має він права нікому життя псувати.

Від цих думок Лариса Андріївна мало не розплакалася, от і чоловік видно переживає, все ніяк не змириться!

Микола Васильович і справді з того часу, як з Олегом все стало негаразд, місця собі не знаходив.

Чоловік він був енергійний, все для сім’ї робив.

В молодості він будівельну бригаду створив, а тепер у нього вже невелика будівельна компанія.

Живуть вони звісно не шикарно, але на хліб із маслом вистачає. І на відпочинок щорічно їздили, і машина у них є, і квартира трикімнатна.

Микола Васильович мріяв, що згодом син стане біля керма, а потім і онуки підуть. А тепер, виходить, усе життя нанівець? Ні, треба всі ідеї використовувати, хай навіть найбезглуздіші.

Сидіти та смиренно чекати Микола Васильович не звик.

Звечора він зателефонував своєму помічнику і попросив усе дізнатися про нову співробітницю з бухгалтерії. Припущення його підтвердилися, і Микола Васильович наступного ранку викликав її до себе.

Настя прийшла дуже швидко, в руках папка з документами. Кажуть вона дуже спритна та відповідальна дівчина.

– Викликали, Миколо Васильовичу? Звіт ще не зовсім готовий, я тут деякі помилки знайшла, надвечір все виправлю і дороблю.

– Добре, Настю, мені подобається, як ти працюєш, але зараз я про інше хочу поговорити. Ти присядь, розмова між нами, особиста, якщо відмовишся, на твоїй роботі це ніяк не позначиться.

Поки Настя слухала Миколу Васильовича, у неї щоки стали червоні, а від здивування брови все вище й вище піднімалися.

– Ну що, спробуємо, га Настю? – закінчив говорити Микола Васильович.

Настя дивилася на свого начальника, округливши очі від почутого.

Але начебто в тому, що він їй запропонував, нічого поганого й не було…

Зате не треба буде чекати і мамі можна буде лікування розпочати вже зараз.

Микола Васильович пообіцяв все оплатити. І взагалі… Їй навіть брехати не доведеться цьому хлопцеві, може, і справді треба зважитися, бо ж за себе треба боротися до кінця!

Хоча, звісно, дуже дивно, що саме їй начальник таке запропонував. Наче щось відчував!

– Добре, Миколо Васильовичу, я згодна спробувати! – Подумавши, кивнула Настя і стримано посміхнулася.

– От і добре, а вмовляння дорожче за гроші. Що б не трапилося, я дуже сподіваюся на тебе, Настю. І дякую, що погодилася, – з неприхованою надією подивився на неї Микола Васильович…

…Олег вийшов з лікарні в якомусь піднесеному настрої, це одразу було помітно.

Спочатку на розпитування батьків він не відповідав, але став вечорами виходити прогулятися, чого давно вже не робив.

А через кілька тижнів він прийшов додому в чудовому настрої і раптом сказав батькам:

– Мамо, тату, я здається закохався!

– Стривай, Олеже, ти ж казав, що це не для тебе?! – здивувалася Лариса Андріївна.

– Ну так, казав, але я тут поки в лікарні лежав, з однією дівчиною познайомився.

У неї там мама на процедурах теж, вона її відвідувала. А в Насті теж є проблеми, вона біля вікна стояла й плакала. Мені її навіть шкода стало, вона така сама, як і я, мамо, уявляєш?

– У якому сенсі, Олеже, що значить така сама?

– Вона теж не зовсім здорова, ти тільки татові не кажи, гаразд? І вона теж уся в роботі і ні з ким до мене не зустрічалася. Вважала, що вона зі своїми проблемами нікому не потрібна. Але не це головне, мамо, вона мені просто дуже подобається. І мені здається, що я їй теж!

Про той давній договір Микола Васильович і Настя звичайно не стали нікому говорити.

Бо ж все пішло зовсім не так, як вони тоді планували!

Мамі Насті несподівано надали лікування, і Миколі Васильовичу не довелося їй допомагати.

Насті ж, коли вона з Олегом познайомилася, не довелося вдавати, що він їй подобається. Тому що він їй і справді одразу сподобався.

Мало того, Олег, дізнавшись про те, що у Насті серйозні проблеми, одразу став піклуватися про неї. Вперше вона зустріла хлопця, якого це не відштовхнуло, а зовсім навпаки!

Єдине, коли виявилося, що Настя працює у його батька, їй довелося вдавати, що вона теж дуже здивована, що Олег – син її начальника!

…На весіллі сина Лариса Андріївна справді спитала чоловіка:

– Ти ж це тоді все підлаштував? Познайомив свою бухгалтерку з нашим Олегом?

Але Микола Васильович зробив чесні очі, не хотів видати таємної домовленості з невісткою.

І абсолютно щиро сказав дружині правду, бо ж так і було насправді:

– Ларисо, та це просто щасливий випадок! Настя свою маму в лікарні відвідувала, ось вони з Олегом і познайомились.

На останньому обстеженні лікарі сказали, що Олег має стійкий прогрес. І якщо так буде й надалі, Олегу буде тільки кращати.

Схоже, що по-справжньому люблячі люди, можуть навіть обманути і змінити долю один одного!

…Лариса Андріївна та Микола Васильович були дуже раді, коли в Олега та Насті народилися доньки погодки Іринка й Оксанка.

Це ж чудово, що саме доньки! І щастя, що зі здоров’ям у дівчаток все було чудово!

Молоді тепер радіють кожному дню свого життя.

І схоже принцип їхньої родини – хочеш бути щасливим – будь ним. А хочеш вижити – будь як та сама жабка в горщику з вершками, яка не здалася і змогла вибратися.

Борися за себе, і Господь буде на твоєму боці…

Джерело