Лаванда на щиті. Анастасія Кравчук – бойова медикиня 68-ї бригади. Якщо ви бачили кліп «Моє покоління», то бачили і її серед інших побратимів та посестер. Тому що вона одна з тих, про кого той вірш.

Її чоловік Євгеній третій рік у полоні. У лютому 2024-го Лаванда пішла в ЗСУ, до нашої бригади.

Ми познайомилися під Покровськом, на одній з наших локацій. Памʼятаю, одразу захопився її татуюваннями й нахвалював їх – вони були класні, з гумором. 

Ми не перетинались по службі за посадами, але в той короткий період нашого знайомства, я відчув у неї настрій воїна – лицарській настрій, якщо хочете. Вона була «увімкнута», енергійна, здатна взяти себе в руки та служити і з гумором, і зі звитягою коли треба.

Коли нам скинули готовий кліп «Моє покоління», вона записала голосове повідомлення, сповнене матючіння та захвату, яке можна передати так: «Ну як же, курва, круто, це ох як надихає!» Переслуховую зараз те голосове з її щасливим голосом. 

Настрій воїна, як би це передати? Лаванда не сприймала себе як жертву, а як людину, яка робить те, що потрібно. Робить щось дійсно вартісне. Вона в складних умовах, але на своєму місці. Один з останніх її дописів у фейсбуці підтвердив мені те враження:

«Скажу так, мені 27 і я військова!
Коли мені буде 57 я також буду військова! З цією роботою я повʼязую своє життя, я віддаю своє життя цій роботі!»

…Віддала своє життя служінню у найвищому сенсі цього слова. Честь, повага та світла памʼять Анастасії Кравчук

(с) Павло Вишебаба