Свого Богдана я дуже кохала. Він завжди до мене гарно ставився, а вже через місяць знайомства привів мене у свою сім’ю. Для мене це було так незвично. Я зростала сама з мамою, більше рідних не мала. А тут вдома у мого хлопця було повно людей. Його батьки, бабуся, брат з дружиною й дітьми, молодша сестра з кавалером. Стояв такий галас.

– У вас якесь свято? – спитала я.

– Та ні, так завжди. Ми дуже дружні, так нас батьки виховали. Завжди один одного підтримуємо.

– Це так добре! Завжди мріяла про велику сім’ю.

І так було щоразу, коли ми приходили – багато людей, галас. Згодом старший брат Богдана – Захар, почав просити, аби ми сиділи з його дітьми. Ми ніколи не відмовляли. А тоді нарешті відбулось наше весілля. Гучне на 150 осіб. Майже всі запрошені збоку Богдана, його далекі родичі, друзі сім’ї, котрих навіть мій коханий ніколи не бачив. Та я вже не сперечалась. Так вийшло, що з того, що нам подарували, ми й оплатили ресторан і все необхідне.

Ми оселились з моєю мамою, адже вона сама в трикімнатній квартирі. Обидвоє працювали, тому доволі скоро придбали власну автівку. Все наче добре було, але ми ніколи не відпочивали самі. Кожні вихідні їхали до свекрів.

– Ну, ми ж з твоєю мамою живемо, то мусимо й моїм батькам увагу приділяти.

Це б нічого, якби не той факт, що щоразу стіл у батьків Богдана не накривався нашим коштом. Чоловік купував усі продукти, а ще вино й коньяк. За раз витрачав щонайменше три тисячі.

– А чому більше ніхто нічого не приносить?

– Ну, зрозумій, в Захара діти, йому важко, а Надя ще не заробляє. Батькам важко. У нас завжди так заведено було – хто може, то й купує.

З часом я помітила, що всі продукти додому купую я, комунальні – мама оплачує. А гроші чоловіка кудись зникають. Вирішила я все те контролювати. Почала випитувати:

– А де твоя зарплата?

– Та там 8 тисяч залишилось.

– А решта де?

– Та батько попросив, їх треба терміново плитку замінити.

Місяці минали. І щомісяця Богдан казав, що то брат його позичив, то сестра, то батько. Згодом Надя ще й заміж зібралась. Так саме мій чоловік давав гроші на весілля. Тоді ми й вперше серйозно посварились.

– Це ненормально. Твої батьки мають оплачувати весілля, а не ми.

– Але в них нема таких грошей!

– І що тепер? Нехай тоді майбутній чоловік Наді про це думає.

– Ми сім’я! Мені б теж допомогли, якби треба було.

– Щось я не пам’ятаю, щоб нам хтось допомагав!

Під час наступного візиту до свекрів я не витримала. Просто за столом сказала:

– Мабуть, ми більше не зможемо і продукти купувати і усім завжди гроші давати. Ми ж не мільйонери якісь!

Свекри дивились здивовано. А тоді Антон Петрович покликав мене допомогти на кухні.

– Дитино, ти маєш дещо розуміти!

– Що саме?

– Якщо хочеш зберегти сім’ю, поважай наші правила. Ми завжди підтримаємо один одного. Це святе!

– А в мене таке враження, що гроші тягнуть лише з нас!

– Не вигадуй. Буде треба вам, то й вам дадуть!

Вдома чоловік влаштував мені скандал. Сказав, що я виявила неповагу до його рідних і це неприпустимо. Ми посварилися і Богдан пішов до батьків.

Та минув тиждень і він повернувся, почав благати про прощення, казав, що більше не віддаватиме гроші постійно. Я кохала чоловіка, тому пробачила. Ми тоді вирішили, що почнемо думати про дитину і наше майбутнє.

Минув рік і я так і не завагітніла. Ми обстежились. Лікар сказав, що треба робити штучне запліднення. Тоді ми почали збирати гроші на цю процедуру. Та так сталося, що саме народила Надя. Вона дедалі частіше дзвонила Богдану і просила в нього гроші.

– Сестрі треба допомогти коляску купити.

– Це дуже дорого. Ти ж знаєш, ми не можемо. Нехай шукає вживану, їх повно продають.

Згодом Надя ще на щось просила. А тоді вже й свекруха дзвонила.

– У вас дітей нема, чому допомогти не хочете?

– Якщо гроші роздавати будемо, то їх і не буде!

Я думала, що родичі чоловіка все зрозуміли. Минув час і ми вже мали назбирати потрібну суму на процедуру. Я вирішила перерахувати гроші, розміняти, бо ми в доларах тримали. І ось я зазирнула у скриньку, а там 200 доларів і все. На хвилину мені стало зле. Подзвонила Богдану.

– Де гроші? Нас що, обікрали?

– Вибач, я мусив Наді дати, їй дуже треба було, вона в борги залізла.

Я не вірила своїм вухам.

– Це ж на дитину! Це важливо!

– Дитини ще нема, а сестра в мене є. Я не міг допустити, щоб вона бідувала.

– То до неї і йди!

Я вигнала чоловіка. Потім мені дзвонили свекри, кричали, звинувачували. Та мені було байдуже. Богдан багато разів назад просився. Але так доля склалася, що вже через два місяці я зустріла іншого хотіла розвіятись і забутися. І в першу ж ніч завагітніла. Спочатку злякалась, я ж зовсім не знала свого партнера. Та потім виявилось, що Андрій прекрасна людина, і він так зрадів, що стане батьком. Зараз я невимовно щаслива, маю дитину і чудового чоловіка. А життя з колишнім і його родичами згадую, як страшний сон.

А іншим раджу не робити моїх помилок, якщо бачити, що хлопець дуже прив’язаний до рідних – тікайте! А що ви про це все думаєте?