Артистка каже, що з часу російського вторгнення вона не мала думок про пошуки тимчасового прихистку за кордоном.

В інтерв’ю OBOZ.UA Тоня Хижняк розказала, як готується зараз до непростої зими, зізналася, як змінились її акторські гонорари під час війни, та розповіла про стосунки з колишнім чоловіком, від якого має сина Максима, та свекрухою, яка, як з’ясувалося, бере активну участь у вихованні внука.

– Тоню, спостерігаючи за вами в соцмережах, відмічаєш, що маєте нині чимало роботи в кіно. Виставляєте світанкові відео, як о п’ятій ранку мчите за кермом на зйомки, а також коли повертаєтеся поночі.

– Ви ж знаєте, як в акторів буває: то густо, то – пусто. Й інколи більше шуму, ніж насправді роботи. Але зараз справді цікавий період – знімаюся в повному метрі. А поміж цим займаюся іншими справами.

Як змінилися ваші гонорари під час великої війни? Ваш колега по серіалу “Спіймати Кайдаша” Григорій Бакланов розповідав нам в інтерв’ю, що зарплати акторів зменшилися чи не вдвічі. Крім того, він нарікав на те, що нерідко гонорари знижують штучно. Причинами, мовляв, називають повномасштабне вторгнення, до цього – коронавірус.

– Я не знаю, навмисно чи ні це робиться. Хтось каже, що спеціально. Інтуїція мені підказує, що, мабуть, так і є. Але реальних доказів не маю. Попри це треба визнати, що гонорари справді не можуть рости під час війни – це неможливо. Як змінилася оплата в моєму випадку? Враховуючи інфляцію, то, звичайно, що гонорари впали. Мені тяжко відразу підрахувати все конкретніше. Але ситуація така: що заробила – те прожила. Чи вистачає на все необхідне? Ну як сказати… Працювати зараз потрібно в три рази більше, щоб було достатньо на себе, на сина. Ну, і на втілення якихось своїх мрій.

У минулому інтерв’ю ви розповідали, що син Максим не ходить до школи, а навчається онлайн через те, що навчальний заклад не має укриття. Зараз ситуація змінилася?

– Так, він дійсно займався онлайн у першому класі пів року. Зараз ходить до школи – все добре.

– Професія актора – це ненормовані робочі дні та години. Хто вам допомагає з Максимом, якого виховуєте одна?

– Моїй свекрусі, вважаю, треба поставити пам’ятник – вона дуже допомагає з Максом. З колишнім чоловіком спілкуємося тільки з приводу дитини. Телефонні дзвінки з запитаннями “як справи?” – такого немає. У кожного з нас своє життя. І це добре.

– Ви одна з провідних акторок дубляжу – озвучили героїв у понад 250 фільмах, а також є офіційним голосом кількох всесвітньо відомих акторок. Озвучування в Україні – це прибуткова справа?

– Якщо ти зайнятий цим повний робочий день, п’ять днів на тиждень, то тоді, думаю, так. Я цим займаюся понад 10 років, а поки, наприклад, у мене не запустилася кінокар’єра, про мене ніхто не знав – це було основним джерелом доходу. Дубляж тоді дуже допоміг не полишити професію. Після закінчення вишу якийсь час працювала в театрі, а коли пішла звідти, так складалися обставини, що навіть почала думати про іншу спеціальність. Вирішила спробувати сили в агентстві нерухомості, однак мене вистачило на два дні (сміється). Попри всі складнощі та ризики, я обожнюю свою професію.

Кого вважаю номером один серед українських акторів в озвучуванні? Я не буду нікого виділяти, бо це неправильно. Є актори старшого віку, середнього, чимало молодих – і кожен задіяний, бо всі потрібні. І всі дуже різні. Творчий світ тим і привабливий, що він різноманітний.

– Ми розмовляємо з вами на прем’єрі фільму “БожеВільні” – картини про каральну психіатрію до вільнодумців у часи СРСР. Чому, на вашу думку, глядачі мають його обов’язково подивитися?

– Я ще не бачила фільму, навіть якихось фрагментів. Сьогодні я тут, щоб порадіти за свого друга – режисера Дениса Тарасова, з яким ми багато працювали разом. Мені здається, що це дуже правильно: потрібно підтримувати друзів у творчі моменти злетів. І щиро за них тішитися – за Дениса і всю команду, яка працювала над картиною.

Ми сьогодні подивимося фільм, і, думаю, залишимося від побаченого в захваті, бо я знаю, як працює Денис. Знаю, як працюють актори, які задіяні в цій картині. Сумніватися в тому, що це суперове кіно, не бачу причин. І тема неймовірно актуальна, тому що історія ходить колами. Окрім усього іншого, картина заснована на реальних подіях – я гаряче рекомендую її подивитися.

Що вам подобається з останніх прем’єр у кіно?

– Я нечасто зараз ходжу в кіно. Проте дуже люблю передивлятися фільми, які вже бачила. З останнього, наприклад, “Темні часи” про Вінстона Черчилля на посту прем’єр-міністра Великої Британії на початку Другої світової війни. Мені подобаються такі фундаментальні стрічки, де смакуєш роботу – і акторську, і режисерську, і операторську.

– Не секрет, що українське кіно зараз перебуває не в найліпшому стані.

– Я вже давно казала, але повторюся, що не варто захоплюватися купуванням та адаптацією сценаріїв закордонних серіалів, а треба вкладатися у своїх авторів та наші хороші історії. Але, на жаль, я не продюсер і ніяк не можу вплинути на цю ситуацію.

Якби зараз, коли українського кіно, як прогнозують, через брак фінансування ставатиме менше, вас запросили б на роль, яка зовсім не подобатиметься, погодитеся грати виключно заради заробітку?

– Ніколи не кажи ніколи. Думаю, що можу погодитися в разі, якщо це буде гарна картина і команда, яка працюватиме над фільмом. Але якщо зовсім не моє, і я розумію, що не кайфону від цієї роботи, тоді ні. Навіщо мені таке? Це ж насилля над собою.

– А якщо навпаки: дуже хочеться зіграти роль, але вас не беруть?

– Я не знаю, може, хтось користується якимись зв’язками, але оскільки я прийшла в цю індустрію без будь-якої сторонньої допомоги, то зрозуміло, що і “порєшать” нічого не можу (сміється). Можливо, тому в мене досить багато років зайняв шлях у цю індустрію.

– Не було думки в такий важкий час вивезти сина у більш безпечне місце? За кордон, наприклад?

– Думок виїхати кудись з України в мене не було. Попри те, що на орендованій квартирі, де ми мешкаємо з сином, все на електроенергії. Коли вимикалося світло, бувало важкувато. Зараз, як і всі українці, готуюся до непростої зими. В мене є газовий балон, невеликий, типу туристичного. І ми вже з Максом готували за його допомогою їжу, коли не працювала електроплита.