— Моя мама житиме з нами і це не обговорюється – заявив Андрій.

— У сенсі у нас? Навіщо?

— Вона в літньому віці і не в змозі потурбуватися про себе.

Жанні Аркадіївні було вже 70 років, проте не сказати, щоб вона не могла подбати про себе. Навпаки, наскільки пам’ятала її невістка Ліза, вона завжди була бадьорою.

Навіть не хотіла зайвий раз чути на свою адресу про старість. Про таких, як вона ще говорять “вічно молода”.

Тому у Лізи навіть у голові не вкладалося, що таке сталося, що незалежна Жанна Аркадіївна раптом вирішила жити з ними.

Вона спробувала відмовити чоловіка від цієї витівки того ж вечора, як тільки він їй повідомив цю новину.

— Андрію, але ти ж розумієш, що ми не уживемося.

— З чого ти вирішила? – здивовано спитав він.

— Ти знаєш характер своєї матері. Вона любить командувати, а я звикла жити за своїми правилами.

У відповідь Андрій лише тяжко зітхнув.

— Нічого страшного, звикнеш до неї.

І тут Лізі прийшла геніальна думка.

— Слухай, а чому б їй не поїхати жити до твоєї сестри? Наталя ж сама живе.

— Навіть не починай.

Наталя була рідною сестрою Андрія. Жанна Аркадіївна не хотіла їхати жити до дочки, бо знала, що добрі стосунки вони можуть підтримувати лише на відстані.

Коли вони раніше жили разом, то ніяк не вживалися. А з Андрієм було якось спокійніше. І зовсім неважливо, що має сім’ю, а Наталка нею ще не встигла обзавестися.

— Добре, де житиме твоя мама? У нас лише дві кімнати.

— Як де? У кімнаті Еліни.

Від такої заяви Ліза навіть обомліла.

— А дочку ти куди подінеш?

— До нас переїде.

Ліза не розуміла, як її чоловікові в принципі могла спасти на думку така ідея. Еліні було вже 15 років і в цьому віці у підлітка вже має бути своя кімната і як мінімум особистий простір.

Але Андрій уже все вирішив. Дочка на це відреагувала дуже гостро і навіть довго чинила опір, але переконувати батька було марно. Настав день, коли Жанна Аркадіївна з’явилася на поріг із валізами.

— Ну і запах! – З порога заявила вона.

— Який запах? – Запитала Ліза.

— Не можу зрозуміти… Тепер зрозуміло.

Побачивши лабрадора в квартирі вона скривилася. Як виявилося, вона занюхала запах псини і він їй категорично не подобався.

— З якого часу ви в квартирі такого великого собаку тримаєте? – Невдоволено промовила свекруха.

— Джессі ми подарували Еліні на день народження.

Жанна Аркадіївна почала крутити носом і говорити:

— Не місце такої живності у двокімнатній квартирі. Я проти!

Еліна не була рада приїзду бабусі і, взявши собаку, пішла в кімнату. Цього разу вже до батьківської, а її кімнату зайняла Жанна Аркадіївна.

Наступного дня Андрій сказав Лізі, що собаку доведеться на якийсь час віддати її матері до приватного будинку.

— Ти з глузду з’їхав? Що означає віддати?

— То й означає.

— Але Джессі не іграшка, це член сім’ї!

Переконувати чоловіка і на цей раз було марно. Зі сльозами на очах Ліза та Еліна повезли собаку до іншої бабусі. Ліза спробувала заспокоїти дочку і переконати її в тому, що це лише тимчасовий захід. Як тільки бабуся поїде, вони відразу заберуть Джессі додому.

Проте Жанна Аркадіївна не перестала там наводити свої порядки. Для того, щоб хоч якось заспокоїтися, Ліза та Еліна вирішили переночувати у матері Лізи. Наступного дня за великого небажання довелося повертатися додому.

Пройшла всього доба, а Жанна Аркадіївна за цей час уже встигла зробити перестановку у їхній квартирі.

— Що тут відбувається?

Ліза помітила, що диван стоїть не на своєму місці, а картина зовсім кудись зникла.

— Я вирішила все облаштувати по-своєму.

— На якій підставі?

— Бо я так хочу! – наполегливо сказала свекруха і сіла на крісло.

Ліза спробувала знайти картину, яка раніше висіла на стіні, та її ніде не було. Вона вирішила поцікавитись у свекрухи. І тут з’ясувалося, що вона вирішила її викинути.

— У якому сенсі? Жанно Аркадіївно, це була моя картина. Хто Вам дозволяв її викидати?

Свекруха одразу схопилася і стала в позу.

— Це квартира мого сина, і я маю право приймати тут рішення. А картина твоя – цілковитй несмак. Тому їй саме місце на смітнику.

У Лізи на очах навернулися сльози. Вона вирішила переконатися, що свекруха не бреше і реально пішла на смітник.

Яке ж було її здивування, коли вона побачила як два бомжі з’ясовують між собою стосунки і намагаються один у одного відібрати її ж картину. Ні, у цьому конфлікті вона точно брати участь не збиралася.

Повертатися додому не було жодного бажання. Тому вона вирішила прогулятися містом.

Еліно Ліза дозволила переночувати у подруги, так чудово розуміла, що перебувати вдома було просто неможливо. А ще її обурювала ця несправедливість до дочки.

Спочатку виселили її з кімнати, потім Джессі з квартири, тепер перестановка, викидання особистих речей… Що далі? Ліза піде на смітник слідом за цією картиною? Так, не райдужна перспектива…

Ліза повернулася додому вже пізно ввечері і з порога одержала цілу гору претензій.

— Чому ти готуєш таку жирну їжу? – невдоволено глянула на неї свекруха.

— В сенсі?

— Навіщо лити стільки олії та все смажити? Ти ж знаєш, що мені не можна!

— Я звикла так готувати!

— Значить відвикатимеш, а якщо не знаєш, як готувати нормально, то я тебе навчу.

На цей раз Ліза вже не витримала і вирішила відповісти:

— Слухайте, Жанно Аркадіївно, якщо Вам щось не подобається, то Ви завжди можете приготувати собі самі, я не заперечую.

Свекруха була обурена таким ставленням. Адже вона вважала, що коли сюди переїхала, то житиме як королева. Як сир у маслі кататися і проблем не знати, але Ліза посміла показати зуби.

— Андрію, ти чув, як зі мною розмовляє твоя дружина?

Звісно ж, Андрій прибіг і став на бік матері.

— Ліза, справді, тобі, що важко по-іншому приготувати?

— Так, важко. Я готую так, як вважаю за потрібне, і не треба мене переучувати.

Ліза більше не збиралася слухати цю маячню і пішла в кімнату, грюкнувши дверима. Звичайно ж, за нею ще довго вона чула скарги на свою адресу та обіцянки Андрія поговорити із дружиною.

Коли він увійшов до кімнати, Ліза прикинулася, що спить. Вона не хотіла зараз нічого чути і думала над тим, що робити далі. Тому що жити під одним дахом зі свекрухою було просто нестерпно.

Їй хотілося так само, як і Еліні, втекти з цього будинку і сховатися десь у подруг, ось тільки їх у неї давно не було. Тому доводилося думати далі.

Наступного дня рішення прийшло само собою, коли нерви остаточно здали. Ліза випадково почула розмову Жанни Аркадіївни з Андрієм. Хоча вона була впевнена, що свекруха говорила голосно, щоб та почула.

— Говорила я тобі свого часу, одружуйся на Свєточці. Прекрасна дівчинка та донька моєї подруги Людмили. Але ні, одружився з цією вертихвісткою і тепер розхлинаємо обоє.

Це вже переходило всі межі. Тому Ліза вирішила негайно зібрати речі та поїхати до матері та Джессі. І забрати свою дочку.

— Ти куди? – здивовано спитав Андрій.

— Їду. Більше вам не доведеться розхльобувати. Щасливо залишатися, Жанно Аркадіївно!

Ліза грюкнула дверима і зануривши речі в машину поїхала. Коли вона від’їжджала, то побачила, що Андрій вибіг до неї, але було надто пізно.

Ліза забрала дочку від подруги, і вони поїхали до матері. Там вони шалено були раді бачити Джессі, яка раділа їхньому приїзду як ніколи раніше.

— Обіцяю, більше ми ніколи не розлучимося – сказала Ліза і погладила вихованця по голові.

Мати її сказала, що вони можуть залишатися стільки, скільки вважають за потрібне. Коли Андрій обірвав їй уже весь телефон, але вона не відповідала.

Еліна теж не мала особливого бажання розмовляти з батьком. Через день він приїхав і благав їх повернутися. Обіцяв, що все буде інакше.

Але Ліза поставила умову, що тепер перед їх поверненням він має привести квартиру у той вигляд, у якому вона була спочатку. Купити ту саму картину, яку викинула його мати.

І головна умова – щоб там не було Жанни Аркадіївни. Непогано було б їй повернутися додому або відправити до дочки. Хай тепер із нею поживе. Досить, вже досить Ліза поступалася. Тепер його черга грати за її правилами.