Я сиділа вдома, а чоловік не залишив свою звичку весело проводити час, тільки вже без мене. В вихідні, після його гулянь, сперечаємося, потім він пробачення просить, щиро не розуміючи за що, а в п’ятницю все спочатку, після роботи телефон відключений і невідомо, коли він з’явиться, а я чекаю його всю ніч, сама не розуміючи, навіщо мені це. Після народження дитини теж нічого не змінилося, здається, це змінити неможливо

Ми з Артемом одружилися з великої любові, і я чекала дитину, – розповідає Світлана, – ми познайомилися на першому курсі і відразу сподобалися один одному. Джерело

Мамо рідна, який же він був хороший, високий, спортивної статури, а посмішка, дівчата за ним косяками ходили, а він мене вибрав. Я теж нічого дівчина була, струнка, коса до пояса, і все при мені, як то кажуть, ось ми і зустрілися, закохалися.

Почали зустрічатися, перші три роки жили в своїх гуртожитках, а потім з’явилася можливість підробітку, вирішили разом жити, щоб не розлучатися надовго.

Ясна річ, студенти, життя веселе, ми завжди кудись ходили, по друзях, так просто потусуватися, і до нас часто заглядали знайомі і друзі, такі ж студенти. Веселе життя було, а потім я чекала дитину, дитині були раді ми обоє, Артемко так і зовсім ходив, пишався, що стане татом.

Ми все обговорили, треба оформляти стосунки, хоча до цього не мали наміру нам і без штампа в паспорті було добре, але дитина повинна народитися в сім’ї, так у нас і вийшла сім’я. Сім’я вийшла, а сімейного щастя не було, – зітхає Світлана.

Чоловік не залишив свою звичку весело проводити час, тільки вже без мене. Я, чекаючи дитину, сиділа вдома, все-таки жінці, яка чекає дитину, все більше хочеться тиші і спокою, так було і в мене, хотілося подивитися телевізор, обнявшись з чоловіком на дивані, погуляти, так просто його частіше бачити, а чоловік все розважався.

І найнеприємніше, я не знала з ким він проводить час, наші інституцькі друзі, приятелі все переженилися і сиділи по домівках, а мій чоловік влаштувався на роботу, ось з новими друзями-колегами і проводив час.

По тому, як витікали зароблені гроші, з друзями вони не в парку гуляли, одного разу навіть знайшла чеки з сауни, влаштувала грандіозний скандал, чоловік округливши очі говорив, – А що такого, хіба не можу я після робочого тижня відпочити? Сходи теж кудись …

Ага, з восьмимісячним животом, куди я можу сходити, на лавочці біля під’їзду посидіти з бабусями?

Він, взагалі, не розумів, чому я так лаюся, засмучуюсь до сліз, чому мені це неприємно, що він не хоче провести час зі мною, а завжди тікає до своїх друзів, не розумів, чому я якоїсь уваги прошу, плачу по дрібницях.

Так ось і жили, в вихідні після його загулу, посваримося, потім він пробачення просить, щиро не розуміючи за що, а в п’ятницю все спочатку, після роботи телефон відключений і невідомо, коли він з’явиться, а я терпляче чекаю його всю ніч, сама не розуміючи, навіщо мені це.

Я чомусь думала, з народженням дитини щось зміниться, так напевно, багато хто думає, у нас нічого не змінилося.

Чоловік намагався бути зразковим чоловіком і батьком, цілий місяць намагався, а потім варто було тільки зателефонувати його другу, він всі справи кuдає і їде, на ніч, на дві, і все-одно йому, що там у сина, кoліки, зуби, температура, головне татові весело.

Я все чекала, нагуляється, перебіситься, а потім мені набридло, і я виставила його з дому, краще ніякого тата, ніж цей. Він навіть не пручався, виявляється, у нього давно вже запасний аеродром був, дівчина з роботи, яка вільна і любить весело відпочити, ось вони і знайшли один одного.

Я подала на розлучення, на аліменти, але він повернувся, мабуть, батьки посприяли, дуже вже його мама переживала за нього, я хоч якась – неякась дружина, і нагодую, і виперу, а без мене, раптом пожити весь, а я і пробачила .

Зараз, навіть слова доброго підібрати не можу, як себе назвати, мало мені було цих років, так я знову повірила, зради пробачила, думала він навчений цим досвідом, думала дорожить сім’єю, а він знову за старе, тільки зараз ще і грошей не дає , – Ти і так аліменти отримуєш, чого тобі ще треба?

Так мені б хоч банальної поваги, думаю я про себе, він же навіть приховувати перестав, що живе з нами, тільки через маму, щоб її не засмучувати, а мені воно треба?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.