Вікторія Іванівна вирішила зробити там ремонт і здавати житло в оренду. Правда, гроші на це дали ми з чоловіком: 

Ну що я зроблю на свою маленьку зарплату пекаря? Той ремонт і за 100 років не закінчу. І там всього-на-всього треба меблі поміняти.

Але на ділі виявилося, що ту квартиру треба наново переробляти. Стіни криві, підлога вже скрипить, вся сантехніка ржава та протікала. Люстри ще такі з висульками, за часів СРСР куплена, шафка чехословацька на всю стінку. Дверцята не зачинялися і свекруха в щілинку вставляла папірець. Стеля на кухні та в прихожій у плямах, бо раз затопили сусіди.

Я аж за голову схопилася, коли побачила весь цей жах. 

То ж треба все викидати геть! Нові шпалери, плитки до кухні, пральна машинка…

– І що? Зате я потім цю квартиру відпишу онучці, Ярині. Та і я вам що, чужа людина? Шкода грошей для рідної матері, Оресте? 

Чоловік знітився тоді і дав гроші. Ми мали “в заначці” пару тисяч гривень, ще 15 тисяч позичили у моїх батьків. Орест весь час повторював, що це ми робимо ремонт вже у майбутній квартирі Ярини. Хоча пані Вікторія лиш на словах пообіцяла відписати майно нашій доньці. 

Загалом, ми придбали нові меблі до вітальні та спальні, обладнали кухню – поставили посудомийку, кавоварку, новий холодильник, мікрохвильову піч. У ванній Орест разом з кумом поставили плитку (недешеву вибирали), душову кабінку, нову пралку та ще й сушку в комплекті. Довелося потім брати деяку техніку в кредит під виплати, бо не вистачало коштів розрахуватися вже

Але після ремонту свекруха вирішила туди заселити родичів:

– Ну платитимуть символічні 5 тисяч. А я помалу відкладатиму і так вам борг за ремонт поверну

І знову це виявилося пустою обіцянкою. Свекруха тільки раз занесла гроші, і то, 3 500 гривень. А потім, коли я нагадувала про борг, то одразу мала напоготові відмовки: 

“Я заплатила за комуналку”

“Я до свят готувалася”

“Я собі одяг до церкви купила”

“Родичі затримали оплату, потім принесу” 

Через це я вже помалу почала сваритися з чоловіком:

– Твоя мама такі золоті гори обіцяла! І квартиру перепише на Яринку, і борг поверне за ремонт. Що, принесла гроші? Чи підписала папери?

– Ну може мама забула

Або ж просто тебе надурила. 

Так от, десь місяць тому родичі переїхали геть. І пані Вікторія знову до нас прибігла:

– Ой, та в них була собака і вона меблі погризла. Треба стіл до кухні купити і диван. А ще в коридорі лінолеум подер так сильно. 

– І чим ми можемо допомогти?

– Так допоможіть ремонт зробити. 

– Ви ж за минулий ще гроші не віддали. Тим паче, обіцяли, що цю квартиру переоформите на Яринку. 

– А чого це квартира має тільки Ярині дістатися? Краще її поділити на 2 частини та половину віддати вашій доньці, а другу половину – Матвієві. Я ж не можу онуків обділити! 

Матвій – то син зовиці Ольги. Приїжджають до нас хіба на свята, бо живуть у Житомирі, а це далеченько. З ремонтом вони взагалі не допомагали, ні копійки не дали. А тут така вже заявочка – житло ділитимуть.

Звісно, я дуже розлютилася. Але найбільше шокувала реакція Ореста – він знову був готовий дати гроші:

– А що тут такого? То ж моя мама. Тим паче, вона обіцяла….

– Обіцяти – не означає зробити. Ти досі не бачиш, як вона тебе за носа водить? Вже 2 роки каже, що перепише квартиру. А тут ще й білити її захотіла. Твоя люба сестричка жодного разу не приїхала, ваби бодай все те барахло з дому винести!

– Я не думав, що ти такою жадібною жінкою виявишся!

Ми з Орестом посварилися через ту кляту квартиру, він зібрав речі та переїхати жити до мами. Вже тиждень не говоримо та не бачимося.

Але невже мій чоловік не розуміє, що марно сподіватися на обіцянки матері? За 2 роки можна було спокійно взяти та й переписати квартиру на онучку. А за гроші я вже навіть не згадую – розумію, що той борг свекруха точно не поверне. 

І от як мені напоумити свого чоловіка, скажіть? 

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!

Що ви думаєте про цю новину? ✍ Поділіться своєю думкою в коментарях та обговоріть з іншими