Тетяна дуже засмучена маминим вчинком, адже ніколи й не думала, що подібне може статися в її родині, навіть думки не допускала такої.

Мама Тетяни, Олена Петрівна, вже давно залишилася одна, її чоловіка немає багато років.

Він був не дуже доброю та хорошою людиною, але Олена Петрівна і не збиралася розлучатися з ним, вона постійно говорила: “В нашому роді розлучень не було ніколи, скільки я пам’ятаю сама”.

Вона була просто переконана в цьому, що розлучення це дуже недобре і родина не зрозуміє цього. Тому вони й далі так жили разом.

Самій Тетяні чоловік зустрівся дуже хороший, дякуючи долі, працьовитий, зі спокійним характером. Мама її ним й сама натішитися не могла, щиро раділа, що хоч її доньці пощастило і вона побачить хороше сімейне життя.

Вони змогли відкладати хороші гроші та згодом таки з’їхали з маминої двокімнатної квартири і купили собі хорошу двокімнатну, хоча й меншу, з однією прохідною кімнатою.

Згодом у подружжя народилася донечка, зажили в сімейних турботах і дружина, і чоловік. Роки минали, згодом і Світланка, онучка, вийшла заміж. З чоловіком вони стали жити на орендованій квартирі.

Якось так склалося, що в усіх розмовах мама постійно говорила, що вона переїде жити до своєї доньки, а її квартира дістанеться рідній внучці, а це дуже гарний вклад в її щасливе майбутнє, та й батькам буде легше, не будуть турбуватися про квартиру для своєї дитини.

Вже й Тетяна збиралася забрати маму до себе, та вона стала помічати, що у доньки з чоловіком не все ладиться.

Коли не запитає Тетяну де зять, донька лише сумно посміхається. Згодом вже вся родина знала, що чоловік залишив Світлану, він знайшов собі іншу.

Олена Петрівна відразу сказала Тетяні, щоб та пояснила Світлані, щоб вона на розлучення не подавала, навіть не мала такого на думці, адже в їх родині розлучень не було.

Онучка має сидіти вдома і сумлінно чекати, поки чоловік повернеться в сім’ю, а якщо ні, то сама його просити, щоб він не робив помилки.

Та й слухати бабусю не стала, вона розлучилася і повернулася з дитиною жити до батьків.

А згодом мати подзвонила Тетяні сама і сказала, що її квартира Світлані не дістанеться, адже вона розлучилася з чоловіком, не послухала її, бабуся оформила дарчу на свого племінника, сина своєї рідної сестри.

Світлана сказала, що в неї тепер бабусі немає, вона й бачити її не хоче. А Тетяна розуміла, що мама старенька, її потрібно доглядати, племінник цього робити не буде, але жінці шкода рідну матір свою, такий характер має. Невже вона старенька буде потрібна племіннику своєму?

Шкода Тетяні матері дуже, що вона такий нерозумний вчинок зробила в своєму житті. Але хіба вже можна щось змінити?

Тепер Тетяна й не знає чию сторону обрати: маму – тоді донька відвернеться від неї і сама на старості років може не догледіти її, або доньку – тоді мама зустрічатиме свою старість сама? Кому потрібно допомагати в цьому випадку?