Зі свекрухою у Віри нещодавно вийшла сварка, молода жінка остаточно посварилася з матір’ю чоловіка.

Антоніна Степанівна, бажаючи допомогти синові, кілька місяців тому зробила цікаву пропозицію, від якої молоді люди були змушені відмовитися.

Не можна сказати, що в Віри з Антоніною Степанівною стосунки були поганими. Свекруха та невістка заради сина і, відповідно, чоловіка просто один до одного зберігали нейтралітет, відкрито не сварилися, але й не дружили.

Антоніна Степанівна в присутності сина всім своїм виглядом показувала, що невісткою задоволена, а Віра свекрусі посміхалася і дякувала їй за «слушні» поради.

Іван донедавна не підозрював, що його мати та дружина один на одного точать зуб.

Відразу після весілля Іван від батьків з’їхав, причому мати з батьком його ініціативу схвалили.

Антоніна Степанівна синові сказала:

– Ну, з одного боку, я Віру розумію. Сама б не хотіла жити зі свекрухою, у мене з твоєю бабусею стосунки були погані.

Напевно, ви робите правильно, в квартирі, нехай і орендованій, Віра буде господинею.

Антоніна Степанівна синові не запропонувала привезти дружину додому, а Іван і не наполягав.

Молода людина була самостійною, від батьків давно не залежала, сама заробляла і сама себе забезпечувала.

Спочатку грошей на все вистачало, подружжя обоє працювало, отримувало приблизно однаково. Винаймали однокімнатну квартиру і навіть примудрялися щось відкладати на майбутнє.

Через 3 місяці після весілля Віра завагітніла, Антоніна Степанівна вдала, що дуже зраділа:

– Правильно, з дітлахами затягувати не можна. Я вас вітаю! А ми чим зможемо, тим допоможемо. Не хвилюйтесь!

Допомога насправді була лише на словах. Іван кілька разів звертався до матері, але ресурсів, щоб синові допомогти, Антоніна Степанівна не знайшла:

– Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – Квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!

– Іване, машина у нас зламалася. Тато Віру до лікарні відвезти не зможе. Виклич їй таксі, ну чи може і на автобусі з’їздити. Так, далеко, звичайно, ну а що робити? Та й на роботі батько звільняється пізно.

***

Іванові, який отримав кілька разів відмову, вистачило розуму зрозуміти, що розраховувати варто лише на себе. До батьків він по допомогу звертатися перестав, дуже рятували тесть і теща.

Коли довелося вимушено з’їжджати з орендованої квартири, на допомогу прийшли саме вони:

– Давайте, збирайтесь! Щоб через 3 дні вашого духу тут не було! Я квартиру продавати збираюся, вже клієнтів знайшла, – зателефонувала Вірі якось господарка орендованого житла.

– Але зачекайте… У договорі прописано, що ми до кінця року залишаємось у вас. Тобто, ще 2 місяці!

– Нічого не знаю, термін я вам зазначила! Якщо до цього часу не з’їдете, вживатиму заходів. Зі мною краще не зв’язуватися, чоловік у мене багато років в на хороших посадах працював, зв’язки, де треба, є!

Антоніна Степанівна дізнавшись, що сина виставляють з орендованої квартири, тільки поахала:

– Іване, і що ж далі? Що ви робити будете?

– Не знаю, мамо. Завдатку господиня не повертає, чіпляється до будь-якої нісенітниці. Мабуть, доведеться звертатися до суду.

Мамо, може, ти нас пустиш у другу квартиру? Скоро дитина народиться, Віра в декрет піде, я переживаю, що ми просто не потягнемо!

– Що ти, синочку, я не можу! У мене квартиранти ще три місяці жити повинні. Ну як я людей виставлю надвір, це слава погана про мене піде, квартирантів потім нових не знайду.

Батьки Віри, як тільки довідалися про проблему, приїхали одразу. Допомогли зібрати речі та тимчасово подружжя перевезли до себе.

Іван дуже не хотів жити у тещі та тестя, тому зробив усе можливе, щоб якнайшвидше від них з’їхати.

Працювати майбутньому батькові доводилося багато, Віра ось-ось мала народити, дитині збирали всі необхідні речі.

Антоніна Степанівна в цій справі також взяла участь, кинула клич по родичах і привезла синові два пакети ношеного одягу:

– Переберете, що сподобається, залиште. Речі хороші, я так миттю подивилася.

Віра свекрусі за допомогу подякувала. Як тільки Антоніна Степанівна поїхала, жінка попросила чоловіка винести ці пакети на смітник:

– Ти не ображайся, Іване, але не хочу я дитину невідомо у що одягати. Ми ж не знаємо, де ці речі валялися. Краще купимо нові.

***

У Івана та Вірии народився хлопчик. Малюка назвали на честь дідуся по материнській лінії.

Антоніна Степанівна із цього приводу висловила своє «фе»:

– Цікаво, Іване, а чому не на честь твого тата? Чому саме на честь дідуся з того боку?

– Мамо, ти вибач, звичайно, але це ім’я нам сподобалося більше. Справа в тому, що я думав ще й про майбутнє дитини.

У тата ім’я давнє – Платон! Уяви дитину в 21 столітті з таким ім’ям? Воно для сприйняття важке.

Віктор – гарне ім’я. Ви не ображайтесь, будь ласка.

***

Малюк підростав, Антоніна Степанівна єдиного онука своєю увагою не балувала.

У найкращому разі, у гості до сина приїжджала раз на місяць. Адже з порожніми руками не заявишся, а витрачати гроші постійно на подарунки дуже не хотілося.

Її квартиранти одразу ж після закінчення договору з’їхали, хоч Антоніна Степанівна і вмовляла їх залишитись.

– Ну, чого ви їдете? Все ж таки добре! Я у ваше становище завжди входжу, оплату не прошу, та й ціна у мене нижча за ринкову. Трикімнатна квартира, маленька, але затишна. Залишайтесь!

– Вибачте Антоніно Степанівно, – відповів жінці «відповідальний квартиронаймач», – я не можу сказати, що ви свою квартиру здаєте за ціною, нижчою від ринку.

Ми платимо вам 15  тисяч за житло по суті без ремонту – труби течуть, підлога практично в кожній кімнаті здулася, тріщини на стінах.

Ми за 20  тисяч знайшли таку саму квартиру по метражу, але з новим ремонтом.

Вибачте, просто хочеться жити у комфорті!

– Та хіба це проблема? – здивувалася Антоніна Степанівна, – робіть ремонт та живіть!

– В рахунок оплати? – поцікавився «відповідальний квартиронаймач».

– Ні, звичайно, за власний рахунок! Вас же умови не влаштовують, робіть ремонт, але мені щомісяця, як годиться, по 15 тисяч давайте!

– Вибачте, Антоніно Степанівно, – усміхнувся квартирант, – ваша пропозиція нам не підходить.

***

Антоніна Степанівна не сумувала. Вона була впевнена, що обов’язково знайде квартирантів для своєї квартири.

Люди приходили, дивилися і не передзвонювали, ніхто не хотів переплачувати через відсутність умов.

Заповзятлива бізнесвумен подумала і вирішила запропонувати синові просто чудовий варіант – вона зателефонувала Івану і запитала:

– Іване, а ти не хочеш переїхати до квартири бабусі? Зараз дитина у вас народилася, важко, мабуть. Я безплатно пущу, тільки за комуналку платіть і все.

– Чудова ідея, – зрадів Іван, – справді зараз важко. Левова частка зарплати на оренду йде, і малюку стільки всього треба. Я з Вірою пораджусь і тобі передзвоню!

– Іване, тільки в мене ще одна умова: потрібно у квартирі зробити ремонт. П’ятнадцять років ми її здавали, навіть шпалери там не міняли.

Ви все одно там жити будете, собі, вважай, постараєтесь. Не поспішайте, робіть самотужки. Ніхто вас із цієї квартири не виставе.

***

Віра, вислухавши чоловіка, посміхнулася:

– Іване, невже ти ніякої каверзи не відчуваєш? Ти ж був у бабусиній квартирі, чудово знаєш, скільки туди грошей вкласти треба, щоб привести її до божого вигляду.

Та зніматиме буде дешевше! Ми зробимо ремонт, і твоя мама нас відразу виставе, знайде квартирантів, задере за відремонтовану квартиру ціну і здасть! А ми знову повернемося на оренду!

– Ти думаєш? – Засумнівався Іван.

– Я не думаю, я певна! Мені здається, погоджуватися не варто. Ми більше втратимо, ніж придбаємо!

***

Антоніна Степанівна на сина насідала. Жінка щодня дзвонила Іванові і питала, що вони там з дружиною вирішили.

Віра якось підняла слухавку сама:

– А я до вас увечері забіжу. – зраділа Антоніна Степанівна. – Обговоримо докладніше це питання. По телефону про такі важливі речі не розмовляють!

До зустрічі зі свекрухою Віра підготувалася ґрунтовно. Вона приблизно порахувала вартість капітального ремонту, з собою взяла кошторис, щоб наочно показати обсяг витрат своїй свекрусі:

– У вашу квартиру, Антоніно Степанівно, доведеться вкласти чотириста тисяч, якщо не більше!

Ми згодні, але з умовою – ви на мене виділите частку, що дорівнює вартості вкладень.

Якщо я витрачу чотириста тисяч, то маю отримати 1/3 квартири.

– Бач, чого захотіла? – обурилася Антоніна Степанівна, – ти не знахабніла, дорога? Добре влаштувалась, частку в квартирі вона отримати хоче!

Ви з Іваном розлучитесь, і що я потім робитиму? Скажеш у тебе потім цю третину викуповувати? Ні, навіть не думай!

– Тобто ви вважаєте, що ми маємо просто так вам подарувати цю величезну суму?

Ми будемо жити в цій квартирі удвох, робити ремонт на власні гроші, обмежуючи увагу маленького сина? І як ремонт закінчиться, ви нас звідти виселите?

– Та ти не розумієш, від чого відмовляєшся! Я ж пояснюю, що з ремонтом поспішати не треба!

Робіть його хоч рік, хоч два – весь цей час ви житимете у моїй квартирі безкоштовно! Де ви ще такий варіант знайдете?

***

Свекруха та невістка не домовилися. Антоніна Степанівна з Вірою посварилася.

Іван спілкуватися з матір’ю перестав, принаймні чоловік більше в гості до батьків не заглядає.

У телефонній розмові чоловік матері пояснив, що дружину підтримує і її переживання йому зрозумілі.

Антоніна Степанівна сама вкладатись у ремонт не хоче, ціну зменшувати за квартиру не збирається і вірить, що мешканці обов’язково найближчим часом знайдуться.