— Зайчику, мені треба щось сказати, — сказав Євген, обіймаючи дружину.

— Говори, любий. У тебе, напевно, для мене сюрприз, — запобігливим голосом відповіла Віка, чекаючи на повідомлення про черговий подарунок або поїздку в подорож.

— Ну…— Євген зам’явся і не знав, що сказати, боявся реакції дружини. — Розумієш, це, звичайно, сюрприз, але не з тих, які я тобі зазвичай роблю. Просто через три дні до нас приїжджають мої батьки з Оленкою. Вона збирається вступати на істфак, а вони хочуть подивитися Київ. Вони ненадовго, тиждень. Оленка здасть іспити, і всі поїдуть.

Євген не встиг домовити.

– Що-о-о? — закричала жінка, ніби настала на розпечене вугілля.

Вона як ошпарена схопилася з ліжка і почала ходити по кімнаті.

– Ні, ти знущаєшся! – обурювалася вона.

На її обличчі навіть виступили червоні плями від злості.

— Я цілий рік сиджу тут невилазно, дихаю цим брудом та пилом. Ми так давно нікуди не їздили. І замість того, щоб звозити мене хоча б до Болгарії, ти тягнеш сюди своїх батьків та ще й з цією малоліткою!

— Не треба так про мою сестру! — розлютився чоловік. — Ми поїдемо, куди ти хочеш, але коли мені дадуть на роботі відпустку. Якщо ти не забула, то гроші не падають мені з неба. Це ти пішла з офісу, хоча я ніколи не забороняв тобі працювати, а тепер нарікаєш на нудьгу. Поки я допрацьовую останні тижні, нехай мої будуть у гостях, а ти зустрінь їх, як годиться. Адже ти хороша господиня. Ну не гнівайся.

Євген поцілував Віку в щоку, але вона різко усунулася.

— Я не хочу і не прибиратиму за твоїми родичами. І не проси, – сказала дружина своєму чоловікові.

— Зайчику, не треба нічого прибирати. Просто зроби для них те, що ти робиш для мене щодня. Мої рідні дуже культурні, — переконував дружину Євген.

У нього в цьому сенсі було просто героїчне терпіння.

— Вони три роки до нас не приїжджали і не приїхали, якби не Олена не поступала.

— А знаєш, я втомилася готувати та прибирати навіть тут, для нас! – Ображено надувши губи, заявила молода жінка. — Якого разу вже прошу тобі найняти нам хатню робітницю, а ти все відмовляєшся. Ти глянь на мої нігті! На них навіть немає нормального манікюру через миття посуду.

Євген тільки рік тому став топ-менеджером у великій компанії та купив квартиру, грошей на оплату домашнього персоналу у нього на даний момент не було.

Вікторія ж не працювала з дня заміжжя, вважаючи, що головна перевага чоловіка — гаманець. Вона займалася собою і покупками дорогих речей, але від такого життя поступово впадала в депресію, а нерви зривала на бідному чоловікові.

— Я втомився тебе вмовляти! – суворо сказав їй чоловік. – Зрештою, я три роки виконую всі твої прохання до одного. Сподіваюся, ти можеш виконати бодай одне моє.

З цими словами чоловік взяв дипломат та пішов.

Віці зовсім не хотілося сваритися з чоловіком, вона могла б через це втратити все. Але зустрічати цих родичів із провінції, та ще й підносити їм чай, прибирати зі столу… це було вище за її сили.

Жінку трусило від однієї думки про це. Щоб зняти стрес і помститися чоловікові, вона взяла його картку та поїхала до торговельного центру, щоб нічого на ній не залишити.

Вечір обіцяв бути ненудним, поки Вікторія розбирала покупки, з роботи прийшов чоловік.

— Я нічого не приготувала, не встигла, — недбало кинула вона.

— Вікусь, ну гаразд. Вибач. Я нагрубіянив тобі, так? Більше цього не повториться. Просто моїм рідним правда, ну правда, дуже треба приїхати. Ось маленький подарунок за те, що ти потерпиш! — лагідно сказав Євген і простяг дружині маленьку оксамитову коробочку із черговими золотими сережками.

Він завжди робив цей хід, коли Віку треба було вмовити щось зробити, і вона звикла.

— Ну… гаразд, ти прощений, — з ягідною і кокетливою посмішкою промуркотіла вона, розглядаючи нову прикрасу.

Настав день приїзду родичів.

— Мам, тату, розташовуйтесь! — сказав Євген, коли його батьки із компактними сумками зайшли до квартири. – Салют майбутнім студентам!

Худенька дівчина повисла на шиї старшого брата.

— Женя, нарешті побачилися. Забув мене зовсім, не приїжджаєш, мало дзвониш, діловий став! — пожартувала Олена.

— Ні, Оленко, не забув, усіх пам’ятаю, тільки на роботу давно вже час. Буду ввечері, всіх цілую.

Євген поїхав, а господиня вдома розпочала зустріч гостей.

– Сідайте обідати, – сухо сказала вона. – Але одразу хочу попередити, щоб ніхто не ображався. Я рідко готую і більше цього робити найближчим часом не буду. Смаженої картоплі із салом, яку ви любите, у мене, на жаль, немає, все дієтичне.

Женя останньої миті попередив мене про гостей. Надалі вам доведеться харчуватися у кафе. У будинку дві вільні кімнати, розташовуйтесь. І будь ласка, віднесіть туди одразу свої речі. У нас тут хороша квартира, а ваші сумки довго лежали на вокзалі, вони дуже брудні. А тебе, Олено, я попереджаю, не можна користуватися моєю косметикою.

— Але й прийом вона нам закотила, — сказала мати Євгена своєму чоловікові. — Щось мені вже хотілося дивитися Київ.

Щодня, доки Євген був на роботі, Вікторія не давала життя його рідним. Батьки чоловіка намагалися цілий день гуляти Києвом, дивитися пам’ятки, щоб не попадатися на очі істеричній невістці, а сімнадцятирічна Олена їздила в інститут на іспити. Але тільки хтось із них стикався з родичкою, та одразу ж починала чіплятися до всього.

Вікторію дратувало, що «провінційні рвані ганчірки» висять у загальному коридорі, що у ванній брудно після того, як хтось із гостей мив там руки. Але найбільше діставалося Олені.

Віка й сама не розуміла, чому так не виносила незграбну дівчину, яка нещодавно закінчила школу.

Напевно, вся річ у тому, що й Вікторія сама була такою, коли приїхала вступати до Києва шість років тому до зустрічі з Євгеном. Вона була родом з Житомира, жила у гуртожитку майже без грошей. Але весілля з перспективним хлопцем, який у ті роки закінчував вуз, перевернуло її життя. Тепер вона вважала себе важливою дамою і не хотіла бачити людей, схожих на неї у минулому.

Одного разу, коли Олена збиралася до інституту, Вікторії здалося, що та скористалася її духами.

– Підійди сюди! — гукнула вона. — Я попереджала тебе, щоб ти не чіпала мою косметику?

— Та ти що, Вік? – Здивувалася Олена. — Я не думала в тебе нічого брати.

— Та за кого ти мене приймаєш? — в істериці кричала Віка. – Я ж відчуваю запах своїх парфумів! Ти взяла їх і бризнула на себе.

— Та ні, що ти, Віка, заспокойся, це мої парфуми. Я привезла їх із дому.

— Та як ти могла привезти зі свого села таку дорогу парфумерію? Ти користуєшся лише провінційною дешевою косметикою, бо ти сама така! — Віку неможливо було зупинити, для неї тема бідності та життя в глибинці була дуже болісною.

Олена виявилася дівчиною не боязкого десятка, вона впритул підійшла до Вікторії, подивилася їй у вічі і жорстко відповіла:

— Припини мене обзивати. Ти сама приїхала з Житомира, якщо не забула. Я ніколи не беру чуже, бо мої батьки не вчили мене красти. А ось хто тебе виховав, таку хамку, я не знаю.

— Та ти просто… — Віка вже хотіла вчепитися у волосся молоденькій Оленці, але в цей момент додому прийшов Євген.

Він втрутився та запитав, що за скандал відбувається.

— Та ось твоя сестричка вкрала мої духи, — заявила дружина чоловікові.

– Я навіть не знаю, як вони виглядають і де стоять, – виправдовувалася Олена. — А твоя дружина просто ненормальна, вона накинулася на мене й мало не побила, бо їй щось привиділося.

— Так, я не хочу більше брати участь у цих жіночих чварах. Віка, заспокойся. Я прийшов із роботи і втомився, хочу відпочити. Коли вже нарешті це все закінчиться? — у розпачі промовив Євген.

Його справді все це довело.

— Коли твоя родина поїде звідси! — кинула дружина чоловікові.

Через день, коли вся родина Євгена виїжджала з цієї гостинної квартири, і він пішов проводжати рідних, мати сказала йому так, щоб Вікторія чула:

— Я не знаю, навіщо ти на ній одружився. Але добром це не скінчиться.

Вікторія вже хотіла побігти за свекрухою і наговорити їй якихось гидот, але двері за родичами чоловіка зачинилися. У жінки знову починалася істерика.

– Ні, ти подивися! Я запросила її до своєї квартири, готувала їм, прибирала тут, як прислуга, а вона… Жень, так не може продовжуватися! Я забороняю тобі спілкуватися зі своїми батьками та сестрою!

— Ти переходиш межі, — твердо відповів чоловік. – По-перше, я доросла самостійна людина, ти не можеш нічого мені заборонити. По-друге, я син своїх батьків і зобов’язаний з ними спілкуватися, допомагати, а ти постійно влаштовуєш їм розборки. Якщо ти продовжуватимеш у такому дусі, ми постійно лаятимемося.

— Милий, але вони ж мене просто не виносять, — ласкаво сказала Віка, розуміючи, що може втратити все. — Спілкуйся з ким хочеш, допомагай кому хочеш, але, будь ласка, зроби так, щоб я їх більше ніколи не бачила.

— Ну гаразд, — спробував згладити кути Євген.

Кілька місяців чоловік та дружина прожили у відносному спокої. Євген намагався дзвонити батькам лише тоді, коли Вікторія не чує, наприклад, під час його походів крамницями. Він не хотів сварок із дружиною.

А ось його сестра Олена передумала вступати до київського вузу і навіть не приїхала, щоб дізнатися про результати іспитів, бо прийом, який зробила їй Віка, шокував дівчину.

У день народження своєї матері Євген вирішив привітати її та відправити додому грошей. Телефонну розмову про це почула Віка.

— Як ти міг так багато відправити? А як же наша родина? – Почала обурюватися дружина.

— Вікуль, ну, взагалі-то, у мами ювілей, і я, як син, просто зобов’язаний зробити їй гарний подарунок. Оскільки я сам не можу приїхати і щось їй купити, то надіслав гроші. Ти ж знаєш, як вони живуть з батьком. У цьому немає нічого поганого, я ще зароблю, нам на все вистачає, адже в нас поки немає дітей. До речі, коли ти нарешті вже про них подумаєш?

– Я зараз розмовляю з тобою не про це! — закричала Вікторія на сказ. – Якщо ти збираєшся віддавати все зароблене своїй тій родині, про яких дітей взагалі може йтися, ти не їх годуватимеш, а своїх провінціалів.

— Це перебір… — відповів Євген, паралельно думаючи над тим, що відбувається. — Щоб ти знала, ти спортила вступ до вузу моєї сестри. Вона не захотіла їхати сюди вдруге, думаючи, що всі київляни поводяться, як ти.

– Ну і правильно! Так воно і є! – Розійшлася не на жарт жінка. — Тут не повинні приймати з всяких сіл з розкритими обіймами. Подивися на себе, ти майже директор великої компанії, а церемонишся з якимись провінціалами, які з тебе тільки тягнуть гроші!

– Вік, – терпець Євгена починав лопатися. — Послухай мене уважно, у тебе якийсь пункт з приводу провінційності. Чи не можеш сама забути, як приїхала з Житомирської області? Ну ти влаштувала своє життя, завдяки мені, а чому моя сестра не має права вивчитися тут, влаштуватися на роботу, вийти заміж? Чим вона гірша за тебе?

Віка знову зрозуміла, що переборщила. Вона потяглася до чоловіка, щоб його обійняти, але він усунувся.

— Ти переходиш усі межі. Подумай про свою поведінку. І взагалі, я починаю сумніватися, що ти вийшла за мене за коханням, — сказав Євген і пішов на роботу, грюкнувши дверима.

Вікторія дуже розлютилася. На її думку, свекруха налаштувала сина проти дружини, і вона не хотіла дати можливість зіпсувати своє життя. Спочатку жінка накапала собі валеріанки, щоб заспокоїтися, але нічого не допомагало, злість душила її зсередини. І тоді вона вирішила виплеснути її на свекруху.

Вікторія набрала номер матері чоловіка. Та прийняла дзвінок, бо вирішила, що невістка хоче її привітати і помиритися, але не так було.

— Послухайте мене, Лідіє Сергіївно, — сказала Віка, карбуючи слова телефоном. — Я не знаю, як ви задурили голову своєму синові. Женя тепер і розмовляти зі мною не хоче і жити теж. Подарунки він вам надсилає.

– Так ось, я бажаю вам найжахливішого дня народження, щоб гірше за цей день нічого у вашому житті не було. Щоб ви спокійно не спали, щоб ви погано жили, щоб у вас були проблеми. Чуєте? Одні проблеми! — промовивши це, Віка так стиснула в руці телефон, що він мало не зламався.

Лідія Сергіївна завжди була стриманою, але це ж був її ювілей, як невістка могла так вчинити.

Жінка розплакалася, нічого не стала відповідати невістці та відключила телефон, а трохи заспокоївшись, передзвонила своєму синові та розповіла всю правду.

Коли Євген повернувся додому, він не став церемонитися з дружиною:

– Віка, – сказав він без жодних передмов. — Я знаю, що ти зіпсувала день народження моєї матері. Після розмови з тобою у неї сильно піднявся тиск. Останнім часом ти тільки й робиш, що шкодиш мені та моїм родичам. Між нами вже не залишилося жодних почуттів, ти зла та холодна. Я не знаю, чи варто продовжувати жити з тобою.

— Але, сонечко, вибач, я погарячкувала, — відповіла Вікторія, розуміючи, що вона справді сама все руйнує.

— Може, — сухо сказав чоловік. — Але так просто і швидко помиритись з тобою я не можу. Послухай, що я тобі скажу, з сьогоднішнього дня ти житимеш у кімнаті для гостей, бо спати з тобою в одному ліжку мені не хочеться.

Можеш більше для мене не готувати і не прибирати. Адже ти не прислуга. Хатню робітницю брати не буду, харчуватимуся в кафе, а збиратися у своїй кімнаті можу і сам. Для мене це не важко. Я не вважаю це ганьбою та долею провінціалів. Ти житимеш зі мною не як дружина, а як сусідка. Якщо я захочу до тебе повернутись, то скажу про це сам. Але якщо не захочу, вибач, оформимо всі документи як належить і розійдемося. Все. Не підходь до мене.

Вікторія була в ступорі, вона знала, що сама все зіпсувала. Насправді, в глибині душі вона любила Євгена, просто любов до гарного життя була набагато сильнішою.

Усвідомлюючи, що вона наробила, жінка намагалася згладити ситуацію. Вона справно влаштовувала чоловікові романтичні вечері, робила все по дому, міняла зачіски та вбрання, щоб привернути його увагу, намагалася всіляко підлещуватися і догоджати йому, сама купувала йому подарунки.

Але у Євгена в голові наче щось клацнуло. Він бачив, що дружина намагається виправитися, тільки бажання повертатися в нього чомусь не було.

Як сусіди вони прожили півроку, а потім до компанії Євгена прийшла нова співробітниця. Її звали Христина. Молода жінка нещодавно розлучилася з чоловіком і мала складне становище. Їй доводилося жити на орендованій квартирі і в усьому собі відмовляти, але вона не сумувала і була дуже легкою людиною у спілкуванні.

Євгену подобалася самостійність нової знайомої, бажання всього досягти самої і ні від кого не залежати. Згодом чоловік, сам не розуміючи, що відбувається, став доглядати її. Вони багато часу проводили разом, і Христина незабаром зізналася, що Євген їй подобається, але вона ніколи не зв’яжеться із одруженим.

Він довго думав і, нарешті, наважився, взяв Христину за руку і відвіз додому, щоб кардинально змінити своє життя.

– Я не хочу тебе образити, Віка, – сказав він дружині, яка так і завмерла з графином у руках, дивлячись на парочку.

– Я не залишу тебе на вулиці. Але прошу поставитися з розумінням та познайомитися. Це Христина, я її люблю і хочу одружитися з нею, а ми з тобою офіційно розлучаємося. І не треба накидатися на неї, як ти нападала на Олену. Це не допоможе. Вже нічого не зміниться.

Шокована Віка впустила графин на підлогу, він розбився вщент, як і її шлюб.

— Як ти міг так зі мною вчинити? Ти ж казав, що повернешся до мене…— прошепотіла вона.

— Я казав, що це можливо, — відповів Євген. — Але я не знав, що зустріну жінку, яка готова робити для мене все безкорисливо і не називати себе

прислугою.

Джерело