Марина наварила цілу каструлю зеленого борщу, пообідала і вирішила прогулятися.

– Піду-но я в наш лісок пройдуся, – подумала вона. – По гриби люди наче ходять, треба й мені піти…

Жінка зібралася й вирушила у ліс сама. А з ким же ж іще?!

Вона – самотня. Сусідка Марини зараз на роботі.

Ліс був майже біля села. Ще в молодості чоловік Микола пропонував Марині поїхати жити в райцентр, але Марина була надто сільська, любила тишу, свою хату.

Так і лишилися тут, хоч чоловік був із міста…

Микола працював у майстерні з ремонту сільгосптехніки, вона працювала лікаркою, але нещодавно пішла на пенсію.

Десять років тому Миколи не стало. Серце…

Виростили вони з Миколою двох синів. Зараз обоє одружені й живуть у місті.

Тому жила Марина одна у своєму будинку, який вони збудували разом із чоловіком.

Будинок був хороший, добротний. Не вистачало звісно чоловічих рук, але сини часто приїжджали й допомагали.

Тут у селі жили й батьки Марини. Батькові Іванові сімдесят два роки, а матері Катерині – сімдесят.

Марині – п’ятдесят років. Жінка мала приємну зовнішність, лагідну вдачу.

В селі її поважали, а вона теж ставилася по доброму до односельців.

…Марина зайшла в ліс. Жінка вирішила далеко від села не відходити.

Погода була прекрасна. Тепло, птахи в лісі щебечуть, гриби досить частенько траплялися.

Марина тільки-но нахилилася над великим білим грибом, як раптом почула за спиною хрускіт зламаної гілки!

Жінка здивовано озирнулася і застигла від несподіванки.

Позаду неї стояв хлопчик років дванадцяти з кошиком у руках.

І було видно… Що він нещодавно плакав!

– Привіт, ти хто і звідки?! – здивовано запитала Марина.

– Я – Сашко… Заблукав от трохи. Пішов один по гриби і не можу знайти дорогу до села. Хоч і казав мені батько, що можу заблукати…

– Щось я тебе не знаю, у нашому селі ти не живеш. Наше тут неподалік. А ти де живеш?

– У Зеленому…

– От тобі й маєш! – сплеснула руками Марина. – Так це ж село від нас за чотири кілометри! Звісно ти далеко вбік пішов. Ну добре, ходімо до мене додому, вирішимо потім, що робити…

Марина з Сашком вийшли з лісу.

– Ти з ким живеш, хто твої батьки? – запитала жінка.

– Ми з батьком живемо вдвох у старенькому будинку, Будинок не наш. Ми приїхали з ним сюди нещодавно.

У нього загубилися документи, він поїхав на заробітки, а його там щось обманули, забрали документи. Ну ми й вирішили оселитися тут. Так і живемо собі вже другий рік.

– А де ж твоя мама?

– Так мами не стало, коли мені було сім років, вона була важко занедужала…

– Зрозуміло, ти напевно, зголоднів, зараз я тебе нагодую, проходь, – сказала Марина, відчиняючи хвіртку. – Став кошик на ґанку і мий руки.

Сашко наминав свіженький борщик за обидві щоки. Було видно, що він дуже зголоднів, а попивши чаю, подякував:

– Тітка Марина, дякую, я давно так смачно не їв! Смакота!

– Ну, що тепер нам з тобою робити? Батько, мабуть, переживає, ти давно пішов.

– Він поки що на роботі, у селі працює, хтось що попросить, те й робить, цим і живемо. Я рік, як відучився у школі. Документи на мене всі були, а батько свої по трохи відновлює.

– Ваше село від нас за чотири кілометри. Зараз я сусіда дідуся попрошу, він відвезе нас. Має стареньку машину. Втомилися ми з тобою, по лісі находилися…

Через деякий час сусід Петрович уже віз їх у те село.

– Знаю я це село, в молодості часто там бував, – весело говорив чоловік. – Моя Ганна з цього села. Бігав я туди часто до неї. А потім побралися ми, то привіз я Ганну до нас. От і живемо з того часу тут…

– Дідусю, ось тут я живу! – раптом вигукнув Сашко і показав на стареньку хатинку. – Дякую. А от і мій батько йде.

– Сашко, я вже не знаю, що з тобою робити! Заблукав бачу… Ой, вибачте, здрастуйте! Дякую, що сина привезли, – схаменувся він, побачивши Марину і діда Петровича. – Мене Олег звуть, а вас?

– Доброго дня, мене всі в селі Петровичем називають, – відповів дідусь. – Це Марині дякуй, вона знайшла Сашка в лісі. А я просто їх підвіз.

– Здрастуйте, я Марина, – скромно привіталася жінка, а сама відзначила, що чоловік був приблизно її віку.

Марина розповіла, як зустріла Сашка в лісі неподалік свого села, а хлопчик скромно мовчав.

Поговоривши, Марина з Петровичем зібралися додому.

– Марино, дякую вам за Сашка, якщо щось треба зробити, допомогти по господарству, я завжди радий, тільки скажіть. Тут недалеко.

– Добре, заходьте в гості, якщо що, Сашко знає тепер, де я живу, – сказала вона.

Вдома Марина втратила спокій. Олег їй дуже сподобався, його теплий погляд, усмішка… І так переживав за сина. Жаль що в такій хатинці старій живуть…

А Олег не міг заснути тієї ночі, крутився, все думав про Марину.

– Яка приємна і симпатична жінка. Якось треба ближче познайомитися, – думав Олег.

Він заснув аж під ранок із твердим рішенням відвідати Марину.

Дні через три Марина побачила, що до неї на подвірʼя увійшли гості – Сашко з Олегом. Вона вийшла з хати.

– Доброго дня, – привіталися вони з нею.

– Доброго, – посміхнусялась вона, проходьте до хати, а можна і тут у альтанці посидіти. Я зараз хоч чайник поставлю, якось ви несподівано так в гості навідалися.

– Тітко Марино, а ми печиво й цукерки принесли, – радісно сказав Сашко, передаючи їй пакет.

– Ну, дякую, тим більше зараз пригощу вас чаєм. У мене і борщик є, можу вас нагодувати?

– Я хочу, – весело сказав Сашко. – Тату, тітка Марина знаєш, як смачно готує!

Довго сиділи в гостях Олег із Сашком, а ближче до вечора пішли. Через день вони прийшли знову вже з інструментами.

– Я того разу побачив, що вам тут дещо на подвірʼї треба підремонтувати, – діловито сказав Олег і не питаючи господині, взявся до справи.

Сашко крутився поряд.

До вечора закінчив Олег всі справи.

Марина нагодувала їх, ще хотіла грошей дати, але Олег одразу зупинив її.

– Не по гроші ми прийшли! За добро добром платять…

…Минуло трохи часу, Марина з Олегом зрозуміли, що їх тягне один до одного.

Якось жінка запропонувала їм із Сашком переїхати до неї.

Вона вже знала, що Олег мав другий шлюб, тому Сашко ще був у такому віці.

Стали вони жити разом. Олег дооформив всі свої документи.

А потім чоловік запропонував Марині вийти за нього заміж!

Вона погодилася.

Та батьки Марини були проти.

– Ти зовсім чи що! – сварився батько. – Якийсь мужик не зрозуміло звідки, син у нього. Може вони пройдисвіти якісь, а ти заміж зібралася.

Мати підтримувала батька.

– Мені п’ятдесят років і я не збираюся питати у вас дозволу. У мене своя голова на плечах. Я просто сказала вам. Хотіла в гості до вас прийти з Олегом, познайомити, але бачу, що тут діла не буде…

Вперше в житті Марина опинилася в такій ситуації. З батьками теж не хотілося сваритися, а вони стояли на своєму.

Але все-таки вона запросила Олега і Сашка до батьків.

Вони гарно вдягнулися, купили солодощів і пішли в гості.

Напруга за столом таки була, спілкування було натягнутим.

Як не намагалася Марина розрядити обстановку, та у неї не виходило.

Так і пішли додому.

Марина зрозуміла, що стоїть перед вибором – або батьки, або Олег.

І вона зробила вибір у бік Олега.

Але, мабуть, Бог він бачить все, і ситуація вирішилася абсолютно непередбачуваним чином.

…Через два дні Марина раптом прокинулася від того, що хтось голосно стукав до них у вікно.

Жінка скочила з ліжка, накинула домашній халатик.

За вікном стояв сусід Петрович і махав рукою.

Марина вискочила на ганок і побачила заграву і дим…

– Марино, твої батьки… – тільки й сказав сусід.

Жінка прямо в халаті побігла до батьківської хати, а слідом за нею Олег і Сашко.

Під’їхала пожежна машина. Марина нарешті побачила батька з матір’ю, вони стояли, опустивши руки.

Мати плакала, а батько стояв розгублений. Була знищена половина будинку. Інша половина була не придатна для життя.

Отаке потрясіння батькам в сімдесят років… Все втратили…

Марина з Олегом відвели батьків до себе. Поступово вони отямилися.

Батько навіть вибачення попросив в Олега, що тоді так погано його зустрів, а він тепер їх заспокоює і підтримує.

Та Олег зла не тримав, добре спілкувався з батьками Марини.

Потім вони пішли на згарище, дещо позбирали. Олег сказав, оглядаючи половину, що залишилася:

– Я міг би заново відбудувати вам будинок, але потрібні будматеріали.

– Ти можеш відбудувати? – здивувалася мати.

– Звісно, ​​я ж будівельник, мені головне будматеріали…

Батьки зняли гроші, які збирали, а потім ще довелося взяти кредит.

Вони закупили будматеріали разом з Олегом і розпочалася робота.

Батько допомагав Олегу, бачив, що той справді майстер своєї справи.

Тут же ж крутився й Сашко, теж щось допомагав.

Робота згуртувала Олега й батька Марини, вони вже спілкувалися, як старі друзі, бурхливо обговорювали будівництво будинку.

За два місяці будинок був готовий. Батьки були щасливі.

– Жаль, що в мене раніше не було такого зятя, – зітхав батько. – Ох і попрацювали б ми з тобою, Олеже!

Так і живуть Марина з Олегом, вже й Сашко школу скоро закінчить.

Батьки раді, постійно ходять у гості, допомагають один одному.

Олег працює в селі, керує будівництвом нової ферми.

А Марина натішитися не може зі своєї великої родини і завжди частує всіх своїми смаколиками…