32-річний військовослужбовець на псевдо «Сержант», родом з-під окупованого Лисичанська, мріє після війни оселитися в Тернополі, щоб відпочити після тривалих випробувань на фронті.

Він – командир гарматного розрахунку 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола. Служить із 2016 року. Тоді, маючи, як він каже, “елітну професію” шахтаря, підписав трирічний контракт замість строкової служби, за ним – другий. Був інструктором самохідної артилерії на Львівщині, а з 2020-го – в протитанковому дивізіоні у тернопільській артбригаді, де. після звільнення, залишився до повномасштабного наступу росії, і, автоматично, дотепер.

– 24 лютого я був на Львівщині, – пригадує початок війни кадровий військовослужбовець, – якраз мав отримати документи про проходження служби в зоні ООС, а звідти нас направили на Житомирщину. Бувало, спав на соснових гілках, прикрився спальником, а зранку сніг струшував. Дуже допомагали волонтери – привезли спальники, лопати, бензопили. Усе е стало незамінними для укріплення позицій.

Та на цьому напрямку участі в активних бойових діях не брали, справжнє пекло почалося у квітні, коли передислокувалися під Гуляйполе.

– Там вороги трохи всипали, – невтішно констатує «Сержант». – Ми не знали про їх дрони та інші переваги в техніці, думали «бах-бах» і впораємося, та ворог у перший же день пролетів над нами, засік, і вже не було як відступити. Безсонна ніч і втома спрацювали нам не на користь. На щастя, тоді обійшлося без втрат.

Розрахунки з часом змінювалися, підрозділи згрупувалися і не раз давали ворогу «прикурки».

Зараз наш співрозмовник – командир гармати у «важкій артилерії». Хоча, вона, як відомо, не буває легкою, як і війна.

– Найкраще в нашій історії це те, що ворога б’ємо твердо, – додає «Сержант», – яку б ціль нам не дали, усе виконуємо без перешкод: швидко і точно.

«Сержант» невтішно ділиться враженням про зброю ворога, особливо про дрони і новітні технології, як-от «Ланцети», які можуть літати на значні відстані.

– Це ще гірше, ніж артобстріл, – пояснює він. – Збиваємо з автоматів.

Лише їхній підрозділ, за словами «Сержанта», збив більше 20 ворожих дронів. Один із бійців, професійний мисливець, особливо влучно стріляє і знищив з десять апаратів і сам від дрона постраждав: уламок впав поруч, розповів «Сержант», згадуючи, як надавали товаришу допомогу під обстрілами. Був важкий, усі дуже хвилювалися за побратима, на щастя пішов на поправку.

Із позитивного, «Сержант» відзначив техніку, на якій працюють хлопці, мовляв «не радянська». Залюбки розповів про їхнього «бойового коня» – гармату FH-70, про різновиди снарядів, які вона посилає в бік загарбників, про знищену техніку, піхоту.

– Працює на гідравліці, тиха, швидка, точна, – хвалить свою «ефгашку» співрозмовник. – З нею можемо замінувати поле, дорогу, можемо і касетами стріляти: був випадок, що касетним снарядом спалили ворожий танк з боєкомплектом. Снаряди – різні, про все не можна розповідати, лише скажу, що ворога треба бити усіма можливими засобами і способами.

– Нещодавно був на підміні в іншому підрозділі й помітив, що їхня гармата стріляє неточно. Провів кілька експериментів із наведення, випустив серію снарядів, і командир відзначив це як найкращу стрільбу.

Найбільше його мотивує саме несправедливість ворога.

– Ми – військові, воюємо проти військових, це війна, – говорить він, але вони б’ють по мирних: жінки, діти… це дуже болісно.

Гармаші пристосовуються до умов: бліндажі теплі, є спеціальні установки для обігріву, що працюють без диму, душ – почергово, раз на вісім днів, тож хоча якось тримають комфорт.

– Зараз мороз підступає, а влітку спека доходила до 43 градусів, – згадує «Сержант», – каска, бронежилет, і снаряди вагою до 50 кілограмів – тисячі таких перенесли за війну.

Для Сержанта, як командира гармати, контроль за процесом – це буденна робота. Він добре знає свої цілі: «Гіацинти», «Урагани», «КАБи» противника. Найбільшим викликом є «Гіацинти» – їхня дальність стрільби перевищує можливості нашої артилерії, і щоб влучити, доводиться під’їжджати ближче, де їх може дістати будь-яка ворожа зброя – від «Акацій» і «Гвоздик» – до «Мсти».

Попри усю буремність війни, «Сержант» знайшов своє кохання. З дівчиною познайомилися випадково через соціальні мережі, вона родом з Дніпра, зараз живе в Австрії. Вперше зустрілися в її рідному місті – «Сержант» там провів свою першу відпустку, А наступна спільна відпустка була у Львові. Однак жити хоче у Тернополі: файне місто, каже, парки, озеро, молодіжна атмосфера. Сподівається, і дівчина буде не проти.

Незабаром у «Сержанта» день народження. Запитуємо про що мріє, як зазвичай святкують на фронті. Мрія, звісно, незмінна і усім відома, а з найближчого – мати можливість скуштувати торта і від душі поспівати.

Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП.