Ліда з колегою по роботі вийшли із торговельного центру. Ірина пропонувала підвезти, але Ліда вирішила пройтися пішки, не так вже й далеко до дому.

Вони завжди спілкувалися добре, а тут Ірина вирішила попліткувати, щоб не було сторонніх вух, як у них в офісі. Там пошептатися не можна, одразу у всіх виростають вуха. У Іри виявилися проблеми з колишнім чоловіком під час розлучення. Суди, суди, суди. Усі нерви вимотав поділом майна, а ще й аліменти на дитину. Бореться за кожну копійку.

– Може мені все кинути та відмовитися від усього. Він не дасть нам спокою.

– Ні, Ірино. Не можна здаватись. Ти це робиш не для себе, а для доньки. Почав він усе, ось хай і пожинає. Закон на твоїй стороні скільки б він не судився.

– Я і це розумію. Просто сил немає більше.

– Друге дихання. Воно відкриється, це завжди так. Зате потім житимеш спокійно.

– Ти думаєш?

– Я знаю. Ти, головне, не падай духом.

– Я ледве своє обличчя тримаю. Усім усміхаюся, а на душі…

– Я теж тримаю. Свої проблеми треба залишати вдома, а для клієнтів у тебе все гаразд, просто чудово.

– Тобі легко говорити, у тебе син дорослий уже, а моїй лише п’ятнадцять.

– Моєму двадцять два, а він мені всі нерви вже зіпсував. Рік жили, як на голках, а тепер навіть не знаю де він. Давай про це наступного разу, додому вже час.

– Завтра знову по каві?

– Домовилися!

***

Ліда повільно йшла додому. Вона думала про Ірину та про себе. Проблеми дуже схожі. Тільки от Іра ділить усе з чоловіком, а в неї син ніяк не заспокоїться. Після того, як не стало чоловіка Ліди, батька Михайла пройшов лише рік. Квартира була придбана ще до народження сина. Більшість тоді внесли батьки Ліди, на решту було накопичення подружжя. Чоловік тоді наполіг частки записати відповідно до вкладених грошей. Ліда отримала 3/4, а йому дісталася 1/4 частина. Це не заважало їм щасливо жити у шлюбі. Чоловіка не стало раптово, ніхто не сподівався, що здоровий чоловік просто зляже і не встане.

Мати сумувала, а син відразу привів у будинок дівчину. Молоді одразу хотіли розташуватися у батьківській спальні, але Ліда не дозволила.

– Поки що я тут господиня.

– Ось саме, що поки що. – тихо сказала Жанна, але Ліда почула.

– Мамо. Ти одна, а нас двоє. А може, і онук скоро в тебе буде. У квартирі три кімнати, невже нам винаймати житло?

– А ти хочеш, щоб я винаймала?

– Мамо. Нам треба жити разом.

– Але не за вашими правилами. Тут господиня я.

– Я також маю право.

– Маєш. Я тобі не забороняю, але не треба мною командувати. Я сама вирішу, що робити.

– Напевно, ми не уживемося, – знову ж таки тихо сказала Жанна.

– А ось це час покаже. – відповіла Ліда. – Дотримуйтесь порядку, а не розкидайте речі скрізь. Для брудної білизни є кошик, коли він наповнюється потрібно прати. Якщо ти тепер так звана дружина, то за своїм чоловіком дивися. Вчора він сам прав у раковині свою нижню білизну, бо це вже остання з чистої.

– А чому я?

– Тобі важко запустити прання, а потім розвісити?

– Це ваш син!

– У нього тепер є ти. А я не хатня робітниця. Не завадило б тобі і свою білизну випрати. Кошик повний, а моєї там немає. Пора вимити всі кути у ванній і викинути порожні тюбики.

Справа з місця не рухалася, Жанна і на кухні не прибирала, мотивуючи тим, що вона не господиня. Ліда спочатку все робила сама, не забуваючи говорити про прибирання, а потім перестала. Приготує, вимиє тарілку, чашку за собою та йде. Брудний посуд валявся скрізь, на столі, у раковині, на вікні.

Михайло з Жанною стали сваритися.

– Я не нічого тут робитиму! Це не моя квартира, вмовляй матір розміняти її.

Коли син запропонував продати квартиру, Ліда була лише рада. Потрібно було дочекатися набуття спадщини і все. Але тут до сина дійшло, що більшість належить матері. А йому дістанеться не половина і навіть не третина квартири. Він почав умовляти матір відмовитися від спадщини на його користь. Потім просив виплатити його частку грошима. Майже щотижня були нові пропозиції.

– А якщо чесно, то все треба ділити навпіл. Продамо і гроші розділимо на дві рівні частини. Якщо ти, звичайно, справжня мати. А якщо не так, то онуків не побачиш.

– Внуків я ще й не чекаю. Я досить молода для бабусі.

– А доведеться з цим змиритися.

– Ти ж ще один працюєш. До того ж ще й навчаєшся. Рано вам дітей заводити. На ноги встати треба.

– Ось ти й допоможи нам.

***

Перед продажем у квартирі навели лад. Знайшовся покупець. Гроші, згідно з частками, були перераховані на рахунки. Ліда одразу знайшла собі квартиру та оформила у власність. Переїзд вона відкладати не стала, хоча на те, щоби звільнити квартиру було два тижні. Вона зібрала всі свої речі, посуд, необхідні меблі, холодильник і побутову техніку. Замовила машину через знайомих та поїхала. Квартира майже спорожніла. У кімнаті сина, звичайно, все було на своїх місцях.

– Мамо, а нам все інше куди?

– Кухня залишається на місці, за договором із покупцем. Дві кімнати я забрала, залишається тільки твоя.

– Ти куди з’їхала? Де моя частка?

– Твоя частка у тебе.

– Ми домовлялися на половину. Перешли мені мою частину.

– Ми не домовлялися, а ти просив. Називай речі своїми іменами. Твоя частина у тебе. І щодо онуків. Ти не помилився у виборі матері для них? Це вона тебе підмовила на розмін квартири. Користуйтеся всіма благами, що заслужили. Не забувай, що квартиру настав час звільняти.

Жанна відразу, як дізналася, що грошей не половина, зібрала свої речі і зникла в пошуках кращого життя. Михайлу довелося терміново шукати квартиру чи кімнату. До матері він не пішов було страшенно соромно. А з матір’ю до Жанни жилося не так вже й погано. А тепер орендована квартира, прання, прасування, їжа, прибирання. Все сам.

Жанну він бачив у компанії з різними чоловіками. Було видно, що вона обирає чергового коханця. Усміхнувся і пройшов повз. Чоловіків було шкода. Жодних почуттів сама Жанна у нього не викликала. Як він міг тоді привести її додому?

***

Ліда вже майже підійшла до будинку, як раптом побачила сина. Минуло півтора роки із продажу квартири, син навіть не дзвонив, а тут прийшов.

– Щось сталося?

– Вибач, я був не правий.

– Заходь, тільки вечері в мене немає. Я майже не готую, одній багато не треба. Натомість є булочки з маком, твої улюблені.

– Я не голодний, просто прийшов помиритись. Ти мала рацію у всьому. А те, що я тепер без квартири, це навіть добре. Я майже накопичив на перший внесок. Ми не встигли з Жанною витратити гроші, вона одразу пішла. Сподіваюся за півроку запросити тебе на новосілля.

– Хочеш залишитись у мене на ці півроку? Я не проти.

– Ні. Іноді заходитиму. Можна?

– Звичайно, можна.

Син пішов, на душі стало спокійно. Подорослішав. Ліда сподівається, що до вибору дружини тепер він підійде ґрунтовно. Начебто й пройшло небагато часу, але зміни в наявності.

***

В Ірини теж все налагоджувалося. Нарешті все поділили, аліменти присудили. Колишній чоловік заспокоївся. Виявилося, що його мати, дізнавшись про дії сина, стала на бік невістки та онуки. Сина присоромила.