Найчастіше по молодості, по дурості невістки потурають свекрухам. Навіть найнахабнішим. Забувають про особисті межі та продовжують обмежувати свої інтереси.

Напевно тому, що так прийнято в нашому суспільстві. Вийшла заміж – значить терпи і не скаржся. І батькам чоловіка не забувай догодити, адже вони та твої родичі тепер теж.

Ось тільки Любов Романівна до Маші як до рідної ніколи в житті не ставилася. Слова доброго не скаже і спідлоба дивиться. Начебто та їй гроші заборгувала.

— Щось не так, Любов Романівно? – Запитала Маша, помітивши на собі суворий погляд свекрухи.

— Так, борщ ти пересолила, Маша. Так і не навчилася ти готувати його. Цікаво, як ти цими помиями мого сина годувати збираєшся? – мимоволі промовила вона.

Щоразу Любов Романівна не втрачала жодної можливості, щоб уколоти Машу чи посміятися з неї. Це ж не її дочка. Тому по-родинному вона її любити не зобов’язана.

Маша продовжувала все це ковтати і терпіти таке ставлення. Адже її мати виховала так, що вона зобов’язана поважати свекруху.

— Як би вона до тебе не ставилася, поважати ти її повинна. Щоб не казала – слухайся. Адже це мати твого чоловіка і якби не вона, такий чудовий чоловік тобі не дістався б.

Маша постійно згадувала слова матері та прокручувала їх у голові. Однак тепер уже дуже сумнівалася в тому, наскільки вони справді були правдивими.

Чоловік її, Костя, теж добрий. Ніколи в житті за дружину не заступався і матері не міг слова сказати. Хоча, по суті, дорослий мужик, який мав бути з свєю думкою. Але її не було, як і відчуття, що він повинен заступатися за дружину і бути на її боці.

— Ну, гаразд, так і бути. Проведу тобі ще один майстер-клас із приготування борщу. До того ж, приїхала я погостювати не на один день – продовжила свекруху, чим шокувала Машу.

Виявляється, Любов Романівна дійсно приїхала до сина на невизначений термін.

У своїй квартирі ремонт затіяла. Як вона каже, шпалери стали страшні, що сил на них більше нема дивитися. А зараз відремонтувати всю квартиру коштів треба чимало.

Не в пилюці ж їй жити. От і вирішила перебратися до сина. Тільки не врахувала, що він живе з дружиною та дитиною.

— Заодно за Толіком вашим дивлюся, поки ви на роботі – додала свекруха.

Ось тільки син Толя від такої новини був не в захваті. Мало того, що бабуся вирішила оселитися в одній кімнаті з хлопчиком 12 років, то ще й порядки свої почала встановлювати.

Одного вечора, коли Маша повернулася з роботи, син почав скаржитися на бабусю.

— Мам, це неможливо. Поговори вже з бабусею Любою.

— Що трапилося? – схвильовано запитала Маша.

— Вона сьогодні взяла і вигнала моїх друзів – Марка та Вітю. Тільки вони нічого поганого не вчинили. Ти ж знаєш, що вони добрі.

Хлопці були справді з добрих сімей і Маша особисто знала їхніх батьків.

— Я знаю, і все-таки, що трапилося?

— Їй не сподобалося, що ми грали у приставку надто голосно.

Тут на кухню зайшла свекруха, яка, ймовірно, підслуховувала розмову за стіною.

— Матері вже встиг наскаржитися. І хто тебе, Толик, таким ябідою виховав? У твоєму віці вже має бути соромно мамі скаржитися – з докором промовила Любов Романівна на адресу онука.

Маша попросила сина вийти в іншу кімнату і вирішила наодинці поговорити зі свекрухою.

— Любов Романівно, Вам не здається, що це вже занадто?

— Що занадто? Та в мене голова розколюється від їхнього галасу.

— Але ж це діти і вони не винні, що грати хочуть – почала виправдовувати сина та його друзів Маша.

У відповідь свекруха почала демонстративно хитати головою.

— Діти… Великовікові тільки… І взагалі, не тобі мене вчити. Доживи до моїх років, а потім висновки робитимеш.

Тут із роботи вже повернувся Костя і мати почала йому скаржитися спочатку на сина, а потім на дружину. Втім, Маша вже нічого не дивувалася. Її чоловік знову почав виправдовувати поведінку своєї матері.

Сину він заборонив запрошувати до будинку друзів, поки бабуся мешкає тут. Маша спробувала вплинути на це, але не змогла. Проте свекруха не зупинилася і пішла далі… Перетинати чужі особисті межі. Те, що вона командувала на кухні і вказувала Маші в багатьох питаннях, вона вже звикла. Але причіпки до сина зачіпали найбільше.

— Мамо, бабуся висмикнула шнур із розетки і не дала мені пограти в комп’ютер.

— На якій підставі?

— Каже, що в неї голова болить, і вона хоче відпочивати. А в мене гра у мережі була. Найважливіший матч.

— Що робить ця жінка? Ну навіщо так із дитиною? А з комп’ютером? Невже вона не розуміє, що техніку так не можна вимикати і можна вивести її з ладу?

— Тут Маша вже не витримала і вирішила все висловити свекрусі.

— Любов Романівно, це переходить уже всі межі. Якщо по відношенню до себе Вашу безпардонну поведінку я ще стерплю, то до сина ставитися я так нікому не дозволю.

— Та як ти смієш? – Почала обурюватися свекруха.

Вона явно не очікувала, що Маша розмовлятиме з нею в такому тоні. Але з іншого боку, що вона хотіла?

— Думала, що подібна поведінка буде вічно сходити їй з рук? Ну вже ні!

— І так, цей комп’ютер коштує чималих грошей. Якщо він зламається, хто збитки відшкодовуватиме? Ви? Зі своєї маленької пенсії?

— Костю, ти чув, як твоя дружина зі мною розмовляє? З твоєю рідною матір’ю!

У будинку вибухнув справжнісінький скандал. Ось тільки цього разу Маша мала намір йти до кінця. Адже тепер вона відстоювала не лише свою позицію, а й сина. Чоловік вкотре опинився на боці матері. Однак почув про Машу те, чого не очікував.

— Чудово, якщо вам щось не подобається, то можете їхати прямо зараз. Тут вас ніхто не тримає.

— Тобто? – здивувався Костя.

— А в прямому! Чи ти забув чия квартира? Вона записана на моє ім’я.

— І що?

— І те, що маю повне право виставити вас за двері. Тому або тепер ви живете за моїми правилами, або викидаєтеся геть.

Довго свекруха чекати на себе не змусила. Наступного дня вирішила погостювати у сестри. Так тому і бути.

— Баба з воза – кобилі легше.

Костя, на диво, поводився тепер тихіше за воду і нижче трави. Мабуть, боявся, що інакше теж доведеться їхати до якогось брата пожити.

— Мамо, ти така смілива. Я тобою захоплююсь – сказав якось Толя на адресу Маші.

Для Маші це були дуже важливі слова. Особливо коли вона чула їх від сина. Адже ні її мати, ні її чоловік подібного до неї не говорили. Вона міцно обняла Толю і сказала:

— Це все завдяки тобі. Дякую, що робиш мене такою.

Справді, саме заради сина вона змогла поставити на місце свого чоловіка та свекруху. Якби не Толя, невідомо скільки б вона ще терпіла гидот від свекрухи і перетину особистих кордонів. Тому Толі вона була щиро вдячна за власну сміливість та вміння дати відсіч.