Я не любитель підслуховувати, всіх цих «таємниць двору», але коли справа стосується особисто мене, волію тримати ніс за вітром. А Женька, мій чоловік, тримається молодцем, не піддається на пресинг з боку своєї матері, моєї «сподобаної» свекрухи Галини Михайлівни. Він же чудово розуміє, як я втомлююся, та шлюбні узи на те й потрібні, щоб бути разом і в смутку, і в радості.

Я виросла в не дуже багатій сім’ї, виховувала мене одна мати. Як зараз, чудово пам’ятаю, як вона билася, наче риба об лід, щосили намагаючись дати мені все найкраще. Хоча я була дуже скромною дитиною, без особливих запитів, мама сама казала:

— Свєтко, я хочу, щоб ти в мене була наче лялечка. Ти ж не винна, що твій батько виявився не дуже вірною людиною і проміняв нас на іншу жінку?

— Мамо, ти теж ні в чому не винна, – авторитетно заявляла я. Мабуть, це виглядало досить комічно збоку, тому що мама сміялася і гладила мене по маківці.

Вона працювала в якомусь хитрому НДІ, що займався розробкою цілих підприємств. Коли настали не найкращі часи, мама влаштувалася на другу роботу, хоча багато хто б порахував це рішення нижче за свою гідність. Просто кажучи, мама мила підлогу в офісах вечорами.

Я знала, як важко дістається їй трудова копійка і приходила їй допомагати. Охоронець дядько Вітя знав мене в обличчя, пропускав і казав:

— Ех, мені б таку дочку. Від моїх не дочекаєшся допомоги. Сидять цілими днями біля телевізора або на танці ходять – вся турбота.

Я щиро не розуміла, як це – не допомагати мамі? Вона ж зараз жили рве, щоб мені сукню нову купити, в холодильник ковбаси та сиру. Як мені, знаючи все це, сидіти вдома чи бездіяльно вештатися з подругами?

Ми приходили додому, разом готували вечерю. Мама дивилася, як я спритно керуюсь на кухні і говорила задумливо:

— Так, Світланко, пощастить твоєму чоловікові. Така господиня росте…

— А я заміж не вийду! – Заявляла я. — Навіщо, щоб чоловік мене покинув, як тебе тато?

— Ну не всі ж таки чоловіки такі, — вставала мама на захист роду чоловічого. — Упевнена, серед них є безліч порядних людей і тобі обов’язково пощастить у житті.

Але я не поспішала заводити якісь інтрижки з хлопцями, хоча часто ловила на собі їхні захоплені погляди. Я так для себе вирішила – спочатку отримаю освіту, знайду собі гарну роботу, а потім і амурні справи можна допустити в своє життя.

На роботу довелося вийти раніше, ніж я задумала. Справа в тому, що мама важко захворіла. Мабуть, далася взнаки її робота на знос. На той момент мені тільки-но виповнилося 18 років.

Моя подруга Катя дуже добре знала мою проблему і вирішила мені допомогти.

— У мене в батька мережа салонів краси по області, — якось сказала вона. — У нашому місті лише три штуки. Давай, я з ним поговорю, хай знайде тобі містечко.

— Навіщо? – не зрозуміла я.

— Треба! – Передражнила мене Катька. — Тобі робота потрібна? Потрібна. Чи ти хочеш за прилавком по 12 години стояти? А хто доглядатиме за мамою?

У словах подруги був сенс, і я погодилася. Насправді, все ж краще, ніж у магазині на касі стояти чи підлогу мити.

Катин батько тут же підібрав мені досить непосидючу посаду адміністратора в одному зі своїх салонів. До моїх обов’язків входило приймати телефонні дзвінки, записувати на процедури, дрібна адміністративна робота. Щоб мене слухалися, Валентине Петровичу, батько Каті пустив чутку, що я його родичка. Це здобуло успіх і співробітниці слухалися мене з першого слова. Втім, цього не треба було робити. У нас у колективі були такі теплі стосунки, такі в родині не знайдеш.

Валентин Петрович був дуже задоволений моєю роботою. Він тільки нарікав, що я не маю вищої освіти.

— Світлано, якби у тебе за плечима більше знань у галузі менеджменту, ми б з тобою гори згорнули, — хвалив він мене, простягаючи заробітну плату. — Як мама?

— Стабільно погано, – відповіла я. — Доводиться годувати її з ложечки, вона в одну мить перетворилася на дитину.

Валентин Петрович казав, що все обов’язково налагодиться. Ось є серед бізнесменів «золоті» люди! Це стереотип, що всі вони бездушні «грошові мішки», трапляються й дуже чуйні люди.

Минуло кілька років. Валентин Петрович наполягав на тому, щоб я все ж таки здобула вищу освіту, хай навіть заочно. Я була не проти, розуміючи, що мені світить чудове кар’єрне зростання в його мережі салонів.

Мамі стало набагато краще. За це знову дякую Валентину Петровичу. Він підключив всю місцеву медицину і вони здійснили справжнє диво – мама почала говорити та рухатися, хоча раніше я могла про це лише мріяти.

З Євгеном, своїм майбутнім чоловіком, я познайомилася у маршрутці. Він її водив. Я плюхнулася поруч із водієм, втомлена, простягла йому купюру номіналом в п’ятсот гривень. Симпатичний хлопець відсунув мою руку:

— Не варто.

— Чому? – не зрозуміла я. — З якого часу у нашому місті проїзд став безкоштовним?

— Просто я не маю здачі, — відповів водій. — Але це ще не все. Ви сьогодні – найкрасивіша пасажирка, тому вам належить приз – безкоштовна поїздка.

Я дуже люблю дотепних людей. А тут хлопець двох зайців убив – схохмив та комплімент зробив. Ми їхали мовчки, і тут хлопець промовив:

— А мене звуть Євгеном. Я взагалі володію парочкою металургійних заводів, ​​а це просто так для душі, крутити бублик.

Я засміялася:

— Я так і зрозуміла. Дозвольте представитися, мене звуть Світланою, я принцеса Монако. Мені набрид мій лімузин, от і вирішила проїхатися запросто, з народом.

Обидва жарти дійшли мети, ми голосно розсміялися. Пасажири здивовано дивилися на нас. Ось і моя зупинка. Женя зрозумів, що ось-ось втратить мене з поля зору:

— Скажіть, а принцеса Монако не хотіла б подивитись на один із моїх заводів? Я до того, що не дали б мені свій номер телефону?

— То ось як зараз на побачення запрошують? – Усміхнулася я. Але телефон все ж таки дала. Чесно кажучи, мені дуже сподобався цей хлопець.

Женя зателефонував того ж вечора і запросив мене до кафе, на завтрашній вечір. Я із задоволенням погодилася. Користуючись службовим становищем, я привела себе до ладу, освіжила зачіску та манікюр. На побачення я прийшла у всеозброєнні, мій кавалер теж.

Він змінив свою сорочку в клітку на піджак, у руках Женя стискав дуже гарний букет квітів. Весь вечір ми невимушено спілкувалися, немов знали один одного все життя.

Наші зустрічі стали мати постійний характер і я зрозуміла, що закохалася. Нехай Женька простий водій маршрутки, натомість у нього добра, широка душа, а чи не це головне у житті?

Він познайомив мене зі своєю мамою. Галина Михайлівна виявилася досить милою самотньою жінкою, великою шанувальницею астрології та іншого фен-шуй. Вона відразу запитала, хто я по гороскопу.

— Козеріг, — зніяковіла я.

Галина кулею втекла до вітальні, давай там щось вираховувати. Женя провів мене на кухню, налив мені чаю. Почали чекати, що за вердикт піднесе нам Галина. Та повернулася хвилин через 20 із переможним виглядом:

— У вас чудова сумісність, діти мої! Ви просто створені один для одного, благословляю.

Я хотіла було сказати, що ми і без гороскопу розібралися б, але Женя жестом мене зупинив і шепнув тихенько:

— Не треба, Свєт. Вона так гасає зі своїми гороскопами, що краще не чіпати її тонку душевну організацію.

Весілля нам сплатив Валентин Петрович, сказав, що це його подарунок за мою чудову роботу, щось на зразок бонусу. Я не заперечувала, Женька теж.

Почалося наше сімейне життя. Ми винайняли квартиру недалеко від моєї мами, щоб мені можна було якнайчастіше її відвідувати. Потяглися робочі будні. Женька крутив своє кермо, я працювала в салоні краси і навчалася на управлінця. Галина не дуже часто заходила в гості, але якщо таке траплялося, то ми були змушені вислухати її лекції, що все в нашому будинку неправильне.

— А тут треба поставити грошову жабу! — тицьнула пальцем Галина на полицю. — Жаба має сидіти на червоному килимку, в її зубах має бути монетка.

— Але жаба не має зубів! – хором сказали ми.

— Це не важливо, я зараз не про зуби, а про гроші говорю, — відмахнулась Галина.

— Я й так непогано заробляю, — брязнула я. Даремно я це зробила…

— А ось гординя, люба, тяжкий гріх, — похитала головою Галина.

— А хто тут пишається? – Заступився за мене чоловік. — Вона справді заробляє більше за мене у своєму салоні і це ще не межа.

Ось за що люблю свого чоловіка, то це за те, що він завжди мене підтримує, в абсолютно будь-якій ситуації. До речі, нас з ним поєднувала ще одна річ – ми обидва ніколи не бачили моря. Потрібно ж якось виправляти цю прогалину.

Ось і ми і затіяли відкладати гроші на відпочинок, кожен у міру можливостей. Довелося навіть відмовити собі в чомусь, але це лише крапля в морі в порівнянні з морем, вибачте мені за тавтологію.

Отже, потрібну суму було зібрано, я попросила у Валентина Петровича відпустку, він із задоволенням мені її дав. У ВНЗ теж було все гаразд, чоловік зумів вибити собі відпочинок. Залишилося лише придбати все необхідне для відпочинку.

Я летіла додому, як на крилах, якщо в крилах можна втримати досить великий та апетитний тортик. Потрібно якось відзначити початок нашого першого сімейного відпочинку.

Увійшовши до квартири, я почула з кухні гомін голосів. Було очевидно, що Женя розмовляє з Галиною. Я хотіла тут же увійти й привітатись, але щось мене зупинило. Я наблизилася ближче до дверей і почула:

— Ти про матір взагалі думаєш? — То був явно голос Галини.

Дивні справи, чим чоловік насолив мамі, що вона так на нього наїжджає? Тим часом розмова тривала:

— Твоя дружина без відпустки обійдеться, а я на ваші гроші сама поїду відпочивати – Підслухала я розмову свекрухи та чоловіка

А яке вона власне має право на наші гроші і на наше право на відпочинок? Це вже перебір … Я рішуче увійшла до кухні. Ті відразу зрозуміли по мені, що я в курсі їхньої розмови.

— То хто там обійдеться? – Запитала я. — Ви знаєте, Галино Михайлівно, як довго я йшла до цього відпочинку? Я не креслила гороскопи та не дивилася серіали, ні. Я працювала, як ломовий кінь, навчалася і встигала ще за мамою доглядати. До речі, я найняла для неї на час відпустки доглядальницю. І що ви тепер пропонуєте? Розвісити вуха та віддати гроші вам?

— А чому б і ні? — верещала Галина. — Ти ж своїй матері допомагаєш, тоді чому не можеш допомогти мені відпочити?

— Почнемо з того, що ви у чудовій фізичній формі, — відповіла я. — Ви можете знайти собі роботу, що стане додатком до пенсії. А там уже хоч на морі, хоч на Місяць.

— Женя, вона хамит твоїй мамі! – ахнула Галина. — То я дивлюся, сьогодні Юпітер увійшов до третього будинку Стрільця… Постав же її на місце.

— Вона на своєму місці, мамо, — відповів Женя. — І я на своєму. А хто в нас не на своєму, то це ти. Ти прийшла в чужий дім, ображаєш мою дружину. Це не правильно.

— То ти проти матері пішов? — зашипіла Галина, наче змія. — Ну, добре, я піду. Тільки знайте, не буде вам щастя на цьому відпочинку.

Вона кулею вискочила у двері, навіть не попрощавшись. Ми з чоловіком з подивом подивилися один на одного.

— Що це було? – Запитала я чоловіка.

— Мабуть, Сатурн у Терезах, — засміявся чоловік. — Планети сьогодні не так встали.

Ми чудово відпочили на морі, повернулися відпочившими, засмаглі та дуже задоволені. Ображена Галина принципово не дзвонила, та й ми не виявляли бажання її почути чи побачити. Вона сама повинна розуміти, не маленька, що була не права.

Після повернення я одразу ж навідала свою матір. У цей час пролунав телефонний дзвінок. То була Галина.

— Можна я зайду сьогодні ввечері, Свєта? — тихо спитала Галина.

Я дозволила. Свекруха прийшла не з порожніми руками. Вона принесла светри ручної в’язки. На моєму був знак Козерога, на Женьчиному – Лев.

— Це вам, — сказала Галина. — Ви пробачте мені добре?

Я прийняла подарунок, перепросила, що мені ніколи і зачинила двері перед її носом. Звичайно, треба прощати людей, але хто гарантує, що у Галини знову Місяць до Юпітера не заїде і вона почне виконувати чергові фокуси.

Час покаже, а поки що мені не хочеться псувати приємне враження від відпочинку.