Симпатична і статна Тая вискочила з під’їзду і попрямувала у бік школи, де вона працювала перший рік після закінчення навчання.

Поспішала, а сама дивилася під ноги. Вночі пройшов дощ, так і дивися, мо жна втрапити в калюжу.

Вона вийшла на тротуар і раптом уткнулася головою комусь у спортивну кофту.

Злякано піднявши очі, вона побачила перед собою веселий погляд карих очей та добродушну усмішку молодого чоловіка.

– Ой, вибачте, я випадково, кругом калюжі… – пробурмотіла Тая.

– Так можна і з ніг знести, – сміявся високий і широкоплечий хлопець, з темним волоссям у спортивному костюмі.

– Так, такого знесеш… – чомусь промайнула думка у Таї.

– Не переживайте, жартую я звісно. Як така тендітна дівчина може ме не і знести, – він голосно засміявся. – Мене тільки якщо трактор зрушить з місця.

Тая теж засміялася, уявивши цей трактор.

– Оце так… Пробачте, я на роботу поспішаю, – сказала Тая і попрямувала далі.

Але молодик раптом запитав:

– Ви тут живете?

– Так, в цьому будинку, – кивнула вона і пішла швидким кроком.

Не варто спізнюватися на уроки. Цього Тая собі не могла дозволити, бо сама вимагала в учнів дисципліни.

Наступного ранку Тая вийшла з під’їзду і раптом застигла від побаченого.

Біля будинку стояв той самий хлопець. Видно було, що він чекав на неї.

– Доброго ранку, – сказав молодик. – З учорашнього дня я все думав, як вас побачити, але вирішив, що вранці ви все одно підете на роботу.

Мене звуть Захар, а вас?

– Тая, – відповіла дівчина. – Ви знаєте, ранок не найкращий час для розмов… Я знову поспішаю, не можу спізнитися на роботу.

– А де ви працюєте?

– У школі.

– Ну я чомусь так і подумав, так і знав, що переді мною вчителька, – засміявся він, і вона теж посміхнулася. – А давайте ввечері годині о сьомій зустрінемося тут же ж, якщо ви не проти. Я теж працюю, до шостої.

Тая трохи подумала і погодилася.

О сьомій годині Тая вийшла з будинку і одразу побачила Захара.

Він поглядав на  двері під’їзду, а побачивши дівчину, полегшено видихнув:

– Фух, слава Богу, а я вже переживав, що ви передумали…

Того вечора вони гуляли в парку, розповідали один про одного.

Вони сміялися і їм було легко спілкуватися. Захар два роки працював інженером, свою роботу любив і багато чого міг розповісти, хоча Тая дивувалася, що там може бути цікавого.

Ось у неї так, вона працює з учнями і до кожного потрібен підхід.

Зустрічалися вони місяців сім чи вісім, коли Захар вирішив зробити Таї пропозицію.

– Виходь за мене, Таю, – простягаючи троянди, сказав Захар при черговій зустрічі.

А потім дістав з кишені коробочку з каблучкою.

Для неї це було несподівано. Вони якось ніколи на цю тему й не говорили.

– Ой, Захаре, якось так це все неочікувано, але я все одно погоджуся, – почервонівши, відповіла Тая і роздивляючись каблучку, підставила свій пальчик. – Яка краса!

Дівчина посміхалася від задоволення…

…Було весілля, були гості, було весело. Оселилися молоді в Таї.

Вона жила у двокімнатній квартирі, яку залишила їй бабуся.

Стареньку забрали батьки у свій приватний будинок.

Бабуся часто була слаба і їй був потрібний догляд.

Захар жив у сусідньому будинку з батьками.

Тож вибір житла був очевидним.

А згодом у них народилося двоє діток – донька і син.

Жили дружно, виховували дітей, працювали, їздили на море відпочивати.

Потім придбали трикімнатну квартиру, діти закінчили школу, а там і донька закінчила інститут, пішла шляхом матері.

А син пішов на службу.

Діти живуть своїми сім’ями, іноді приїжджають у гості й привозять онуків.

Вже сорок вісім років живе Тая з Захаром. Було в їхньому житті багато чого. Сварилися, мирилися. Зрад правда не було, поважали і довіряли один одному.

Про розлучення навіть ніколи не думали.

Напевно, як і в багатьох у такому віці їхній шлюб уже тримався не на коханні, а на звичці й терпінні, причому кожен із них думав, що терпить саме він.

Пройшла пристрасть і молодість, настала зрілість, можливо вже й мудрість постукала до них у двері.

А попереду – старість.

Таю часто дратував чоловік. Сперечався, помилявся, купував не те, забував важливе.

– Знову чашку за собою не вимив, поставив у мийку, от і стоїть брудна. Ти ж знаєш, що я терпіти не можу, коли в мийці є немитий посуд, хоч навіть і одна чашка, – невдоволено казала дружина.

– Ну що такого трапиться, якщо чашка постоїть у мийці, – бурчав чоловік не зі злості, але теж дратувався, намагався виправдатися.

Так і йшло їхнє життя. От вже обоє на пенсії.

Якщо дратувалась Тая, або раптом дуже посваряться з чоловіком, жінка часто думала, як би могла скластися її доля.

– Ось, якби я вийшла заміж не за Захара, а знайшла б когось цікавішого, багатшого, красивішого. Може, я поспішила тоді, погодившись за нього вийти заміж? Дарма віддала свою молодість такому нудному і нецікавому. Може, навіть і невдалий шлюб, але правда живемо, як усі.

У нас все є, квартира, машина і дача. Діти влаштувалися у житті вдало.

Тая від цих думок ще більше злилася і дратувалась, ближче до сьомого десятка нерви вже не ті. Чоловік дратує, а треба терпіти, тримати себе в руках. Вночі вона намагалася відсунутись від нього подалі:

– Бач як хропе, як набрид, – казала вона.

Жінка правда не знала, що теж іноді хропе. За собою не відчувала і чомусь навіть не думала, що чоловіка теж може дратувати щось у ній. Так і жили…

…Якось Таї наснився сон про чоловіка. Наснилося, що Захара більше немає, немає і все.

Вона шукала його, а потім до неї дійшло страшне, мабуть не стало її чоловіка.

Вона кликала його, що є сили і прокинулася від того, що її обіймав Захар і стривожено питав:

– Таєчко, що з тобою? Таєчко, чому плачеш? Щось не так?

За вікном ніч. І тут дружина раптом заплакала в голос.

Вона в одну мить зрозуміла, що ніхто в житті більше ніколи її так дбайливо не обійме і не назве ласкаво «Таєчка».

Ніхто, окрім її рідного чоловіка, бо до неї більше нема нікому діла.

Тільки Захар, її коханий і рідний Захар терпітиме її звички, галас, роздратування, вимоги. Близьких і так мало.

А Захар, який обійме вночі й заспокоїть, взагалі один-єдиний. Більше нема такого Захара.

Один, ось цей повний і лисуватий чоловік поруч. Який ніжно обіймає і розпитує, дбає про неї.

Слава Богу, що живий. Злякалася вона, побачивши той сон. Слава Богу, що це був лише сон…

– Нічого, Захаре, нічого, сон наснився поганий. Давай спати далі.

Тая обійняла чоловіка і, притулившись до нього, заснула. Вона зрозуміла, що це для неї найдорожча людина на світі, хоч і дратувала її.

Вони були вдвох, найрідніші і найближчі люди. Їй було спокійно і тепло поруч із чоловіком.

А потім вони все одно сварилися через дрібниці. Та Тая ніколи більше ні про що не шкодувала і не думала, що могла б вийти за іншого.

Не потрібен їй ніхто, крім Захара, берегла вона свого чоловіка.

Вона розуміла, що одній дуже погано.

Від самотності людям важко, і не хотілося їй залишатися без нього. А сон той не забула, пам’ятала вона про нього.

Тая якось довго не могла заснути і думала:

– Тільки чоловікові моєму є до мене справа, що ось поряд спить і хропе. Адже він теж, напевно, міг знайти якусь кращу за мене, багатшу і красивішу, добрішу і терпляишу…

Але вибрав саме мене. І терпить, значить любить. І живе зі мною поруч, поки не настане час розставання назавжди.

І краще б він прийшов якомога пізніше. Я сподіваюся на це…

Так і заснула Тая з думками про чоловіка, про свого єдиного, який теж терпить її.

Адже недаремно кажуть, що терпіння поволі своє візьме.

Будь-які труднощі терпінням здолати можна…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело