Гільзи збирають навіть у Британії: на Interflex автомати аж «розсипаються»
Яку зброю видають українським військовим під час базової загальної військової підготовки у Великій Британії та яка її особливість є найбільш проблемною? Чому автомати буквально «розсипаються» в руках під час тренувань? Чи рахують холості патрони і скільки пострілів дозволять зробити? Навіщо іноземні інструктори змушують збирати гільзи відстріляних набоїв і навіть картонні коробки з-під патронів?
Про стрілецьку підготовку під час БЗВП у межах багатонаціональної навчальної місії Interflex на території Великої Британії розповідає кореспондент АрміяInform.
Більшість із нас тримають в руках автомат чи не вперше в житті, тож не помічають нічого дивного. Однак українські інструктори, що супроводжують нас під час навчань у Британії, а також ті, хто проходив строкову службу в Україні, зауважують незвичність виданих нам для навчання автоматів Калашнікова.
Справді, це не АК-74 чи якісь інші поширені в Україні модифікації на кшталт АКС, хоча з першого погляду й особливо здалеку їх складно відрізнити навіть досвідченому стрільцеві. Однак варто тому, хто мав справу з автоматами сімейства АК в Україні, взяти видану британцями зброю до рук, він побачить чимало відмінностей, деякі з яких є доволі суттєвими.
Як Британія тренує українських військових у Великобританії / репортаж BFBS Forces News
Найпомітніша деталь, яка відразу впадає в око — яскраво жовта дульна насадка, яка не є ані дульним гальмом, ані полум’ягасником. Це пристрій-компенсатор, який є адаптером для холостої стрільби. Він призначений для утримання і відведення убік порохових газів під час пострілу холостим набоєм.
Однак не ця найпомітніша деталь визначає принципову відмінність виданих нам автоматів від АК-74, бо за потреби аналогічний чи подібний компенсатор можна становити на будь яку модель сімейства АК. Принципові відмінності інші й не такі очевидні, доки не візьмеш зброю до рук.
Серед одразу очевидних навіть новачкові деталей найпомітнішими є також незвичний складний трубчастий приклад і дублюючий запобіжник / перемикач вогню на пістолетному руків’ї під великий палець правої руки.
З прикладом ситуація приблизно така само, як і з адаптером для холостої стрільби — нічого принципово відмінного від звичних модифікацій АК. Натомість другий запобіжник направду дуже незвична річ, яка створить декому з нас низку проблем.
Незвичним є також калібр патронів — це не традиційні на наших теренах набої 7,62 мм чи 5,45 мм. Це калібр 5,56 мм стандарту НАТО, проміжний за своєю потужністю між набоями для пістолетів та патронами для гвинтівок.
Цей калібр прийнято на озброєння як другий стандартний службовий нарізний набій для сил НАТО 1980 року. Відтоді він набув поширення не лише у країнах Північноатлантичного Альянсу, але і за його межами.
Зрештою, під набій 5,56 мм почали випускати навіть репліки АК — основної індивідуальної стрілецької зброї срср та Організації Варшавського Договору, які були головними антагоністами НАТО часів Холодної війни. Зокрема, такі модифікації було створено у Болгарії зброярською компанією «Арсенал».
Найвідомішими болгарськими модифікаціями автомата Калашнікова, в тому числі під патрон калібру 5,56 мм, стали AR-M1 / AR-M1F та AR-M9 / AR-M9F. Літера «F» використовується для позначення складаного трубчастого металевого прикладу, який допомагає ідентифікувати АК, виготовлені болгарськими зброярами «Арсеналу».
З огляду на наявність значної кількості патронів калібру 5,56 мм Міністерство оборони Великої Британії закупило та використовує для навчання українських військових автомати Калашнікова моделі AR-M9F.
Саме ця модель має запобіжник / перемикач вогню під великий палець правої руки та складаний трубчастий приклад, а також низку інших менш значущих особливостей на кшталт полімерних цівки чи пістолетного руків’я.
Українці тренуються з болгарськими АК виробництва Арсенал
Ми призвичаюємось до отриманої зброї доволі швидко — це справді якісні та зручні в користуванні автомати для навчання поводженню зі зброєю та стрільбі під час базової загальної військової підготовки. За базовими параметрами AR-M9F майже ідентичні АК-74.
Утім, має AR-M9F і низку недоліків. Як не дивно, це насамперед складаний трубчастий приклад та дублюючий запобіжник / перемикач вогню на пістолетному руків’ї. Ці вдосконалення болгарських зброярів створили для декого з нас певні проблеми.
Направду дуже зручно знімати зброю із запобіжника чи ставити автомат на запобіжник легким порухом великого пальця правої руки. Однак на АК-74 в України таке вдосконалення відсутнє, тому інструктори забороняли користуватися дублюючим запобіжником.
У підсумку ті з нас, хто задля швидкості намагався непомітно від інструкторів використовувати запобіжники на руків’ї, зробили собі ведмежу послугу. Після повернення в Україну їм довелося привчатися до звичного запобіжника АК-74.
Утім порушників, які регулярно користувалися дублюючим запобіжником, серед нас практично не було. Інструктори пильнували, та і ми самі розуміли, наскільки негативними можуть бути наслідки хибної м’язової пам’яті на полі бою в Україні.
Натомість проблема зі трубчастим прикладом мала іншу природу. Після тривалого використання в деяких автоматів кріплення для складання прикладу розхитувалось, що в очевидний спосіб вкрай негативно позначалося на влучності та купчастості стрільби. Щоб запобігти цьому, складати приклад нам забороняли.
Заборона складати приклад допомагала, але недостатньо — внаслідок тривалих інтенсивних тренувань автомати не витримували й інколи практично «розсипалися» у декого в руках.
Не можна сказати, що це було надто масовим явищем, однак виснаження зброї було суттєвим. Тож прицільна планка, яка відпадала під час стрільби внаслідок вібрації, нікого не дивувала.
Заради справедливості слід зазначити, що проблемну зброю відразу заміняли. Мій перший автомат, який регулярно заклинювало від першого дня стрільб, замінили вже на наступний польовий вихід. Після цього з отриманою повторно зброєю не було жодних проблем до самого кінця навчання.
Так само міняли проблемні автомати й іншим бійцям взводу. Британці надзвичайно ретельно ставились до зброї та прискіпливо перевіряли її за найменших нарікань. Такого само дбайливого ставлення до автоматів вимагали від нас і наші данські інструктори.
Не менш прискіпливо ставились інструктори до збирання гільз після тренувань. Однак таку пильність, коли йшлося про холості набої, було спричинено аж ніяк не потребою порахувати всі стріляні набої та зібрати всі гільзи від них, щоб кількість виданих патронів чітко збіглась із кількістю гільз.
Під час стрільби холостими набоями ніхто не рахував їхню кількість, тож поповнювати боєкомплект, вщерть набиваючи магазини, можна було за потреби у будь-який момент. Думаю, що за час навчання кожен із нас вистріляв приблизно від 800 до 1200 холостих набоїв.
Однак відсутність обліку холостих патронів не звільняла від обов’язку ретельно визбирувати гільзи в густій траві чи серед опалого листя та глиці. Робили це для того, щоб не засмічувати довкілля, а також тому, що зібрані гільзи йшли на переробку для виготовлення нових партій холостих набоїв.
Ба більше, в окремий пакет обов’язково збирали також картонні коробки з-під набоїв, які просили не розривати. Ці акуратно відкриті коробки не викидали в сміття, а також мали використати для повторного пакування патронів.
Такий «recycling» по-британськи може видатися комусь дріб’язковим, одна поєднання піклування про довкілля, ощадливості та чіткого слідування справді корисним та важливим правилам не може не викликати поваги.
Вимагаючи дотримуватися цих та інших простих правил інструктори посилювали нашу дисципліну, виховували відповідальне, обережне та дбайливе ставлення до зброї, привчали неухильно дотримуватися заходів безпеки.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Все це стало потім в нагоді під час стрільби бойовими патронами, коли вимоги інструкторів щодо дотримання заходів безпеки та контролю за патронами стали суттєво жорсткішими.