Параска була літньою жінкою, що довгий час жила одна, переживши на своєму життєвому шляху чимало. У її житті було багато усього, але найбільше їй гіркоти приносили стосунки з дочкою Іванкою.

Параска мала двох дітей: старшого сина Андрія, котрий, хоч і був нерідним, завжди залишався для неї рідним, і рідну доньку Іванку, з якою стосунки були набагато складніші.

Параска народилася кульгавою, що, ймовірно, стало причиною того, що в селі на неї не звертали увагу хлопці. Аж поки один чоловік, овдовілий і з маленьким сином, не запропонував їй стати його дружиною.

Параска погодилася, адже розуміла, що це шанс на щастя і родину. Вона полюбила Андрія, сина свого чоловіка, як рідного, і народила йому сестру Іванку.

Іванка дуже відрізнялася від Андрія: вперта, з сильним характером і норовом, котрий іноді був важким для Параски. Вона не бажала вчитися, відмовлялася йти вчитися, щоб освіту мати, і з самого початку вважала, що найголовніше для жінки – це вийти заміж.

Параска намагалася виховати її, як могла, але часто відчувала розчарування від її вибору і поведінки. Іванка спочатку вийшла заміж у 18, але цей шлюб тривав лише два роки. Потім знову почала шукати собі чоловіка і, врешті-решт, знайшла його. Цього разу з міста. Мама раділа за свою доньку, але з часом почала помічати, що вона стала дедалі більше потребувати її допомоги. Спочатку Іванка просила гроші на лікування, потім на нову квартиру, і щоразу обіцяла, що все поверне при першій нагоді.

Одного разу Іванка приїхала і сказала, що хоче продати свою квартиру та переїхати до мами. Мовляв, їй треба почати нове життя, і для цього потрібно побудувати новий будинок прямо на її городі.

Параска, хоч і не мала великої суми, все ж погодилася допомогти дочці. Вона навіть переписала землю на її ім’я, аби було що віддати для майбутнього будівництва.

Але ось коли Параска прокинулася вранці і пішла на подвір’я, вона побачила машину, що звозила будматеріали на її город. Спершу вона не могла зрозуміти, що відбувається. Виявилося, що Іванка без попередження продала землю стороннім людям, які планували збудувати на ній котедж для туристів. Параска була вражена, серце боліло від такої зради.

Від надмірного хвилювання вона потрапила в лікарню, але навіть тоді Іванка не приїхала, не запитала, як вона себе почуває. І тільки через декілька днів повернувся Андрій, син, який давно поїхав з дому. Він дізнався від сусідів, що сталося з мамою, і тут же примчав.

Параска зі сльозами розповіла синові про своє горе. Вона була впевнена, що її дочка забрала в неї останнє, продала її землю і розбила її мрії про спокійну старість на рідному подвір’ї, адже будівництво котеджу передбачає, що там завжди буде багато людей і сильний гамір, отже, спокою точно не буде.

– Мамо, тобі це просто наснилося, – сказав Андрій, намагаючись заспокоїти її. – Завтра поїдемо додому, і ти побачиш, що все це – лише сон. Ти побачиш, що на твоєму городі все в порядку.

На наступний день Андрій дійсно забрав свою маму з лікарні і повіз її додому. Коли вони приїхали, Параска була приголомшена. Город виглядав так, як вона його залишила – без будівельного сміття, без сторонніх людей. Все було на місці. Андрій, мовчки посміхаючись, допоміг мамі зайти в хату і розслабитися.

Мати не могла повірити своїм очам. Вона оглянула сад і землю, і серце її не витримало від радості. Ніякого котеджу, ніякої цегли на її землі не було. Виявилося, що Андрій викупив землю назад у тих людей, яким її продала Іванка, і повернув її матері.

Параска була настільки вдячна синові, що обійняла його, благословляючи на все добре. Вона не знала, як пояснити йому свою вдячність, адже він не тільки врятував її землю, але і показав, що вона завжди може розраховувати на нього.

Але Андрій мовчав. Він не розповідав матері, як саме йому вдалося викупити землю і повернути її назад. Він просто хотів, аби мати була щаслива і не переживала за це більше.

– Мамо, все добре, забудь про це. Це твій город, і він завжди буде твоїм, – сказав він, посміхаючись. Параска просто мовчки погладила його по голові і згадала, як колись відчувала, що її син стане підтримкою в старості. Тепер вона була впевнена, що її синочок не підведе і буде поруч тоді, коли вона його найбільше потребуватиме.

Зі сльозами на очах Параска тихо промовила:

– Синку, ти у мене найкращий.

Після цієї події Іванка ще довго не наважувалася подзвонити матері. Вона, мабуть, сама не могла повірити, що так обманула маму і тепер втратила її довіру.

А Параска, хоч і була дуже розчарована в дочці, не бажала про це ні з ким говорити. Вона знала: люди іноді роблять помилки, і головне – вміти прощати. Але тепер вона також знала, що насправді у неї є людина, яка завжди її підтримає – її син Андрій.