– Я цілком маю повне право привести Мирославу жити в нашу квартиру, – досить впевнено сказав Роман своїй мамі. – Адже зовсім скоро у нас буде дитина, ми плануємо найближчим часом одружитися та поки будемо тут жити.

– Я все розумію, сину, але у вас буде вже власна сім’я і мені здається, що вам вже потрібно жити окремо від батьків, – обережно сказала синові Світлана.

– Так, мамо, в нас велика та простора трикімнатна квартира, поки вистачить місця усім, а там подивимося, як буде далі, – впевнено міркував Роман. – Крім того, зараз такі часи непрості, що ми не зможемо дозволити собі оренду нормального житла.

Світлані таки довелося змиритися та визнати правильність міркувань власного сина, хоча особливої радості з цього приводу вона не відчувала, зрозуміло.

Довгий час Світлана жила одна, давно розлучилася з чоловіком дуже давно, син навчався в іншому місті та зрідка навідувався до матері.

Лише ось саме цього разу він не просто приїхав до неї в гості, а познайомив матір зі своєю нареченою, з якою планував найближчим часом укласти офіційний шлюб та яка вже чекала дитину.

Звісно, що мати – є мати і вона не могла просто залишити рідних на вулиці, хоча не була впевнена, що зможе порозумітися зі своєю невісткою, бо відчувала щось зовсім недобре.

І, на жаль, побоювання таки виправдалися, Мирослава виявилася панночкою ще з тим дуже складним характером.

– Ти до моєї дружини стався з розумінням, мамо, зважай на її стан, адже у нас скоро буде дитина, ти ж зрозуміла мене, – щоразу заступався Роман за свою дружину перед матір’ю, яка іноді зверталася спокійно до невістки з порадою чи настановою. – Вона хороша людина, просто зараз нам всім потрібно навчитися жити разом і підлаштуватися.

Світлані здавалося, що вона просто робить все необхідне для цього, адже вона дійсно дуже підлаштовувалася до дітей.

От лише невістка постійно крутила носом та була незадоволена усім навколо. Спочатку все списували на те, що вона чекає дитятко, але після появи на світ маленького Михайлика, стало тільки гірше.

– Ви зовсім нічого не розумієте, та й взагалі, не потрібно вам втручатися в наші особисті справи, – не раз Мирослава відмахувалася від звичайної доброї поради свекрухи. – Зараз інші методи виховання і життя, тому ваші рекомендації давно застарілі і непотрібні мені.

За словами невістки, Світлана нічого не знала про виховання дітей, погано готувала та не допомагала їм з маленьким онуком.

Спочатку Роман намагався згладити кути, владнати все та уникнути суперечок вдома. Та згодом, за допомогою Мирослави, він повністю став на бік своєї дружини і навіть сам почав робити зауваження власній матері.

Звісно, що Світлана намагалася уникати суперечок, тому мовчала завжди і лише одного разу не змовчала, розповівши їм все про їхню недобру поведінку.

– Тобто жити спокійно в моїй квартирі, прописувати в ній дитину та встановлювати свої власні правила здається вам нормальним, але не рахуватися зовсім зі мною, наче я тут людина чужа? – обурилася Світлана.

– Не поводьтеся так, ніби ви нам золоті гори тут подарували і не знати що зробили для нас, – усміхнулася недобре невістка. – Ви не пускали чужих людей, а свого єдиного сина і його сім’ю з дитиною.

Суперечки в їх родині стали постійним явищем та траплялися все частіше з найменшого приводу.

Спочатку Світлана просто нічого не розуміла, за словами Романа й Мирослави, потім почали вони відстоювати тему обміну кімнатами.

– Ти, мамо, одна, тобі вистачить і найменшої кімнати, – говорив матері син. – Просто Михайлик підростає, тому нам потрібно більше простору усім.

– Ви ж збиралися тимчасово жити в моїй квартирі, а потім переїхати, а тепер вже й мені місця тут немає, – нагадала Світлана.

– Ну, ми ще нікуди не переїжджаємо і не плануємо поки, у нас змоги немає, – відповів Роман.

Світлана сумувала та сумнівалася в пропозиції сина, але в підсумку погодилася, адже розуміла, що так правильно було б.

Роман з Мирославою відразу обладнали дитячу кімнату для свого сина, а тепер у нього є особистий простір. Коли хлопчику виповнилося два роки, а Мирослава скоро могла вийти на роботу, натомість пішла у другу декретну відпустку, бо чекала вже друге дитя.

– Звісно, ми зовсім не очікували від вас особливої радості, але те, що ви так сильно покажете власне розчарування, навіть подумати не могли, – образилася Мирослава. – Ми повідомили вам новину про швидке народження другого онука, а у відповідь отримали лише незрозуміле незадоволене обличчя.

– Та я, діти, рада за вас, просто сподівалася, що ви, нарешті, вирішите своє житлове питання до появи другої дитини та переїдете жити окремо, – щиро відповіла Світлана, не приховуючи своїх очікувань. – Це нормально ділити квартиру з дітьми, але я вже не в тому віці, щоб знову доглядати за дитиною.

– Ти так кажеш, мамо, ніби виховуєш наших дітей, – образився Роман. – Я маю повне право жити в цій квартирі, тут і моя частка є, а значить і моя сім’я також.

Онучка Даринка народилася неспокійною та галасливою, тому про спокій в квартирі Світлані незабаром довелося забути. Мирослава вже не славилася поступливим характером, а на тлі безсонних ночей та постійної втоми взагалі стала якась сердита і навіть спілкуватися з сверухою не хотіла.

– Ви б більше допомагали б нам замість критики, – дорікала вона свекрусі. – Діти маленькі, Роман мій постійно на роботі, а я нічого не встигаю робити одна, а ви собі своїм життям живете.

– Допомагаю я в міру своїх можливостей, – відповіла Світлана. – Лише вам спочатку потрібно було гарненько подумати про народження другої дитини при такій невеликій різниці у віці, адже зрозуміло, що це дуже важко.

Мирослава перекрутила слова своєї свекрухи та піднесла їх Романові так, як вважала за потрібне і краще для себе, в результаті була суперечка серйозна.

– Як ти могла сказати Мирославі, що нам не потрібно більше дітей? – розсердився Роман. – Ось як ти ставишся до власних онуків! Оце така ти бабуся!

– Я просто сказала їй, що не варто було поспішати з розширенням сім’ї перед вирішенням житлових та фінансових проблем, бо час зараз дуже складний, – виправдовувалася Світлана перед сином.

– Я вважаю, що нам є сенс відвернутися від тебе, як ти від нас і онуків своїх, – Роман не міг заспокоїтися.

– Ти вважаєш, що я бажаю чогось недоброго тобі, невістці чи онукам? – Світлана намагалася не плакати.

– Я вже не знаю, що й думати, враховуючи твої злі слова, – розсердився Роман.

Світлана була засмучена та ображена такою поведінкою і настроєм дітей. Так, у них виникли непрості стосунки багато в чому з вини невістки, але сама Світлана точно не збиралася нікому шкодити.

Вона нічого недоброго ні дітям, ні онукам ніколи не бажала, як би там не було. Але син і невістка явно вважали інакше, це стало очевидним після чергової неприємної сцени.

– Ви серйозно так ставитеся до встановлення замків у власних кімнатах? – Світлана не могла повірити в те, що побачила.

– Ви нам добра не бажаєте, тому будемо подалі від вас, – Мирослава дорікнула свекрусі. – Так як у вас немає поняття особистого простору, доводиться вдаватися і до таких заходів.

Світлані було погано і сумно від таких слів, адже вона відчувала себе абсолютно чужою людиною в своїй власній квартирі.

Скрізь були родичі, вони спокійно заходили в її кімнату, але не хотіли її бачити в своїх.

Невістка була готова прийняти допомогу свекрухи і навіть вимагала, щоб свекруха доглядала за онуками і допомагала їй, якщо хоче, щоб вони на старості їй теж допомогли.

Але за першої ж нагоди вона побігла до Романа скаржитися на його матір. Чоловік, звісно, ставав на бік дружини і навіть не намагався розібратися в ситуації, чим дуже псував настрій своїй неньці.

– Я подумала і прийняла рішення, тому що так тривати не може, – сказала якось Світлана сину і невістці. – Дійсно, частка Романа знаходиться в цій квартирі.

– А що з цього усього випливає? – не зрозумів син, дивлячись на матір здивовано.

– Найближчим часом ми разом виставляємо цю квартиру на продаж, – продовжила Світлана.

– Хороший такий план. А потім нас вирішили виселити на вулицю? — одразу втрутилася Мирослава.

– Після продажу квартири цієї я віддам вам половину грошей за частку Романа, кожен купить однокімнатну квартиру, і ми більше не будемо жити під одним дахом і набридати одне одному, якщо я вже так вам набридла, – намагалася Світлан не брати близько до душі заяви невістки.

– Отже, ми вчотирьох будемо тулитися в одній кімнаті, а ти будеш єдиною, хто буде шикувати? – розсердився Роман.

– Я озвучила своє рішення, не збираюся його змінювати, можете вже зараз шукати нове місце для свого проживання, – втомлено продовжила Світлана. – Якщо вам не подобається така моя пропозиція, ви можете відмовитися від неї і просто з’їхати куди завгодно.

Мирослава і Роман розсердилися і намагалися вмовляти Світлану прийняти рішення на їх користь, але вона не здавалася.

Тоді вони почали казати, що вона онуків не побачить, що на старості вони не допомагатимуть їй і не доглядатимуть її. А ось пенсіонерка на цьому етапі особливо не хвилювалася, так як дуже втомилася і розуміла, що все одно так буде, як би вона не намагалася догодити дітям, тому краще зараз ніж ніколи прийняти рішення таке і щось вирішити, щоб далі жити спокійно.

Таки довелося продати квартиру, Світлана купила собі однокімнатну, на заощадження робила там ремонт.

Невістка не раз намовляла Романа і він дзвонив матері, казав, що вона недобра мати, зіпсувала їм життя. Світлані було сумно з того, але тепер вона жила у своїй новій маленькій квартирі та будувала плани на своє майбутнє життя.

Син та невістка собі ще нічого не купили, так як грошей вистачало тільки на однокімнатну квартиру в поганому районі на окраїні міста, тому вони орендували поки двокімнатну квартиру та думали, що робити далі.

Світлана дивилася на це і боялася, чи не встигнуть вони купити собі хоч якесь житло, чи гроші просто підуть на їжу та оренду життя, а потім вони залишаться ні з чим.

Світлана часто задумується чи вірно вона вчинила. Як би їй важко з дітьми не було, але у онуків була б квартира. А так гроші проїдять, на оренду віддадуть і залишаться просто без нічого.

Можливо вона була не права? А як можна було на її місці по-іншому вчинити? Яке тут правильне рішення було б?