– З якого часу ти кредитами захопився? – запитала Олена у чоловіка.

– Ні з якого, – відповів Олег.

– Не обманюй! – підвищила голос Олена.

– Олено, та не брав я жодного кредиту! Чесно!

– Олег, краще сам зізнайся! – запитала Олена. – Інакше гірше буде!

— Куди гірше, — буркнув Олег під ніс, а на повний голос сказав: — Я ніяких кредитів не брав!

– Тоді чому мені дзвонять та запитують, коли мій чоловік збирається почати повертати кредит? – поцікавилася Олена, вказуючи поглядом на телефон. – Сказали, що ще подзвонять! Мені! Твоїй дружині!

Голос Олена підвищувала поступово, вганяючи Олега у стан хвилювання.

– І мені сказали, що ти з ними розмовляти відмовляєшся! – майже сварилася Олена. – І ще сказали, що дзвонитимуть мені на роботу!

Олег скривився і відвів очі:

– Можна хоча б не сваритися! – вигукнув він.

– Олег, що це за кредит? Суму мені не назвали, але сказали, що кредит великий! Де гроші?

– Грошей немає, – скрушно промовив він і сів на стілець.

– Господи, ти вже все витратив? – Олена притиснула руки до обличчя.

– Та не було в мене жодних грошей! І кредит це не мій! Ми з братом…

– А я так і знала, що без братика твого не тямущого тут не обійшлося! – вигукнула Олена. – Ти для нього кредит узяв? Для нього? І для дружини його цієї?

Мало їм було кредиту на весілля, то вони зараз на що тебе переконали взяти? На відпустку? На курорт? На нісенітниці якісь?

– Олено, не смій так говорити про мого брата! Андрій нормальний чоловік! – обурився Олег.

– Нормальні чоловіки на весілля з дівчиськом на дванадцять років молодші за себе кредити не беруть! А потім не бігають за нею, щоб випросити вибачення та повернути додому!

– Нормально у них, – відповів Олег. – Розлучаються!

– А кредит їм на розлучення знадобився? Зізнавайся! Що це взагалі таке?

– Олено, ось ти вічно не дослухаєш. А потім репетуєш! – вигукнув Олег. – Я тобі українською мовою кажу, що ми з братом Андрієм пішли поручителями до нашої тітки Ганни, щоби тій кредит дали на ремонт будинку!

– Що?! Ще й тітка Ганна тут! – Олена схопилася за голову. – Мені вже ця ваша тітка Ганна поперек горла встала!

– Олено, але вона ж нас виростила, – з докором промовив Олег.

– Ось-ост! І сама тітка Ганна, і дім її, і ця щира історія! Наїлася – не можу!

Тільки й чую, що тітка Ганна, Андрій, рідний дім, і знову тітка Ганна! Таке відчуття, що в тебе крім твоєї тітки та брата з вашою рідною домівкою взагалі в житті нічого немає!

Олег! – Олена підвищила голос. – У тебе дружина є! Дитина! У нас з тобою стратегія, щоб самим збудувати великий гарний будинок! А що ж тепер?

– Нічого, – буркнув Олег і відвернувся.

– Ось саме, що нічого! – вигукнула Олена і впала на диван.

П’ятнадцять хвилин вона вирівнювала подих і намагалася заспокоїтись. А потім спитала майже нормальним голосом:

– Що цього разу сталося?

– Ну-у, – простяг Олег. – Є хороша новина, це остання подія!

Оптимізмом у голосі чоловіка не пахло, тому Олена просто заплющила очі та завила.

– Олено, ми заяви написали, щоб шукали тітку Ганну з грошима. А ми принципово нічого не платитимемо! Ось ні копійки!

А ще будинок у рахунок боргу хай забирають! У сенсі вже забрали! А в нас усе буде добре!

Накопичені фрази з млявими обіцянками радості не додало, а сенс, осідаючи в думках, породжував розгубленість і порожнечу.

– Господи, та навіщо ж я за тебе вийшла заміж? – простогнала Олена.

---

Вибір супутника життя, те ще завдання із зірочкою. Нормальна жінка чоловіка не на рік обирає, а на все життя.

Олена була нормальною, і заміж хотіла вийти один раз на все життя. Тому й вибирала вона, хоч і було їй двадцять два роки, з усією старанністю та старанням.

На прикладах своїх подруг вона зрозуміла точно, якого чоловіка їй поруч не потрібно точно:

– Обманщики, нарциси, мамині синочки, захоплені якою-небудь нісенітницею – відразу йдуть лісом! – заявляла вона. – Мені потрібен простий, можливо, не найрозумніший, але розумний, чоловік!

І найкраще, якщо він буде із села!

– А з села навіщо? – Запитували подруги, трохи очманівши від категоричності суджень.

– А я в далекій перспективі хочу будинок у селі, чи в селищі під містом!

Щоб і дача, поки сили є, а потім, щоб притулок змученій душі в старості!

– Ти знайди такого, як ти, щоб він з твоїм планом на життя погодився! – пирхали подружки, посміюючись у кулачок. – Тут відпустку узгодити не можна без сварки, а ти на ціле життя все розписала!

Чекали на все, що Олена почне скорочувати вимоги чи піде стежкою старої діви, але вона знайшла Олега.

– Ти подивися, адже знайшла!

– Ага! А ми відхопили, що було, он Діанка вже розлучилася, а Христинка на межі! А ось Олена дочекалася свого сільського принца!

А Олег насправді був людиною несварливою, зірок із неба не хапав, але свого не упускав.

Працював на будівництві, чесно отримуючи зарплату, та приносив все до копійки дружині.

Жити б та радіти, тільки був у нього один недолік, який виплив лише через півроку після весілля.

– Олено, як ти не розумієш, це ж мій брат!

І другий варіант:

– Це ж моя рідна тітка!

І після цього Олег рушав з місця, чим зайнятий не був і летів туди, куди був викликаний.

Звичайно, Олена висловлювала невдоволення:

– Олег, я розумію, що це твоя рідня! Але в тебе ще є дружина та дитина! Ну, домовся, що ти допоможеш, коли не будеш зайнятий із сім’єю!

Я ж не перешкоджаю, просто кидати нас і летіти до них – це занадто!

– Оленко, я дуже сильно тебе люблю! Чесно-чесно! – виправдовувався він. – Але ти і мене зрозумій! Крім них, у мене більше нікого на світі немає!

Та й завдячую я їм дуже багато чим! Як можна в допомозі рідним людям відмовити?

– Ти ще скажи, що вони тобі врятували життя! – Образилася Олена.

І тоді вона була удостоєна історії сім’ї Олега.

«… Мама Марина, народжуючи Олега, відійшла в інший світ. А турботу про Олега та його старшого брата Андрія взяла на себе бабуся Світлана.

– Мені п’ять років було, а Андрію сім, коли бабуся злягла, – розповідав Олег. – Вона вже розуміла, що її дні пораховані. І чекав на нас дитбудинок, якби не тітка Ганна.

Це мамина рідна сестра. А їй на той момент лише двадцять років виповнилося. Вважай, життя попереду, а її просять собі на шию двох дітей почепити.

От ти як би вчинила? – Запитав він у дружини.

– Не знаю, – розгубилася Олена.

– Ось подумай! У тебе попереду вихід на роботу, плани життя, створення своєї сім’ї! А тобі двох хлопчаків у руки!

Вона могла з легкістю відправити нас до дитбудинку, а самій жити на своє задоволення!

А вона, навряд, хто б так зміг: відмовилася від свого майбутнього, тільки щоб племінників виростити!

Олена зніяковіло замовкла.

– А зараз, коли їй чи братові потрібна допомога, вибач, але я не можу не допомогти!

Як і раніше, Олена дратувалася, але вже сварок не влаштовувала. Так, для проформи могла покряхтіти, але без негативу.

Єдине, про що вона попросила, фінансову допомогу, якщо така знадобиться, обговорюватиме з нею:

– Олег, ми з тобою будинок збираємося будувати, а для цього потрібна чиста та порожня кредитна історія.

Я не хочу брати кредит, якщо ми залишимося без грошей через допомогу твоїм рідним!

– А як тоді? – Запитав він.

– А ось так! Скільки зможемо, стільки й дамо, а на більше, вибачте великодушно – нема!

Олег періодично пропадав на день-два, випадав із сімейного життя, так би мовити, але Олена завжди знала, куди він поїхав і чим треба було допомогти.

Тітці Ганні допомога потрібна була більше по дому, бо так і залишилася жити в сільському будинку.

З городом Олег допомагав, з якого восени віз овочі та закрутки. Олена не раз їздила на малу Батьківщину чоловіка, щоб причаститися до земельних робіт.

А ось Андрія Олена жодного разу в тітки не бачила. Хоча та й казала, що приїжджає. Хоча допомоги він просив не менше, ніж тітка.

То на роботу його влаштувати, то прикрити, бо він загуляв. То речі допомогти носити, коли він переїжджав з однієї орендованої квартири на іншу.

А гроші тягнув із завидною регулярністю, хоч і сердився, що Олена контролювала фінансові потоки.

Все було спокійно і звично, поки Олені не зателефонували і не поцікавилися, коли її чоловік має намір віддати кредит.

А вона і не в курсі була, що факт має місце. Довелося чекати на чоловіка і вчиняти допит.

---

– Олено, ну, заспокойся, будь ласка! – просив Олег. – Все добре буде!

– Так, про те, що буде, потім поговоримо! – Олена зупинила чоловіка. – Давай чітко та конкретно про кредит!

– Ну, там довга історія, – зам’явся Олег.

– А я не поспішаю!

– Отже, так. По весняній воді підмило фундамент, будинок руйнується. А це ж наша хата! Ми там виросли! Ну і тітці Ганні більше жити ніде!

І вона попросила нас з Андрієм стати поручителями, щоби їй дали кредит на капітальний ремонт. Там і ділянка з будинком у заставу пішла. Великий кредит, коротше!

– Скільки?

– Мільйон, – опустивши голову, промовив Олег.

– Ви там палац будувати зібралися? – здивувалася Олена.

– Ну, там взагалі будинок перекосило за повною програмою, – виправдовувався Олег.

– Як я розумію, кредит дали? – Вирішила уточнити Олена.

– Ага, – кивнув Олег. – А потім ми поїхали до тітки Ганни, щоб розпочинати ремонт, а будинок порожній і тільки записка на столі.

Вона написала, що знайшла своє щастя. Забрала вона гроші та поїхала кудись.

– У якому сенсі вона знайшла щастя? – запитала Олена, дивлячись в одну точку.

– Ну, написала, що заради нас вона відмовилася від свого життя. Ані сім’ї не створила, ані дітей не народила. І взагалі, життя на нас поклала.

А зараз зустріла людину, з якою вона знайшла своє жіноче щастя. І тепер вона просто відновлює справедливість.

Вона хоче жити, а нам з Андрієм вона залишає кредит, як у плата за те, що вона нас виростила, а не в дитбудинок здала!

– Що…! – Тільки й сказала Олена. – А що Андрій сказав із цього приводу?

– Він зараз зі своєю судиться, вона на розлучення подала, щоб із ним кредит не тягнути. Їй вистачить половини весільного кредиту.

– Олег, так і я з тобою розлучуся, – сказала Олена розгублено. – Я такого собі не хочу!

– Олено, ти чого? Ми заяву написали, що б вони її шукали, а ми нічого не платитимемо!

– Олег, ти …! Ви поруку підписали! Ви тепер повинні платити!

А потім, коли ви знайдете вашу тітку, можете з неї стягувати! І це якщо знайдете! – Олена закрила долонями обличчя. – Господи, Олег, я ж просила все обговорювати!

Він розгублено розвів руки убік.

Під час розлучення Олена змогла довести, що про поруку вона не знала, і грошей цих у вічі не бачила.

А на аліменти подала, бо син не зобов’язаний обмежуватися, через те що батько не розумний.

– Від усього можна вберегтися, – говорила Олена згодом, – А від не розумних людей – ніколи!