Найбільше щастя людини це її сім’я. На душі завжди радість та піднесення, коли вдома всі здорові, щасливі, а в сімейному гніздечку панує добробут та взаєморозуміння.

Я, попри все на світі, мріяла про щасливу сім’ю, адже немає нічого кращого на світі ніж найрідніші люди поруч, які завжди тебе зрозуміють, підтримають, допоможуть у хвилину важку.

Але такою своєю сім’єю я не могла похвалитися в дитинстві, на жаль, адже мої батьки жили не дуже добре. У мами з татом постійно виникали якісь непорозуміння на рівному місці. У них постійно були якісь негаразди, в яких вони звинувачували одне одного і ніколи в нашому домі, через це, не було ладу.

Тому я найбільше мріяла про те, що коли виросту і створю свою сім’ю, то зроблю все, щоб ми були щасливі разом. Але, на жаль, в мою сім’ю по сьогоднішній день вмішується моя мама, і це нічого хорошого нам не приносить, на жаль.

У моєї мами дуже непростий характер, вона постійно намагається нас з чоловіком в усьому повчати, контролювати, вона просто переконана в тому, що для нас буде лише краще та простіше, якщо ми просто прислухаємося завжди лише до її порад.

Іноді у нас з Іваном, як і у багатьох людей, бувають в сім’ї якісь неприємності або непорозуміння, з тих чи інших причин. І я знаю багато подруг та жінок з мого оточення, які можуть в такі моменти зателефонувати мамі своїй, поспілкуватися з нею, порадитися про щось, вилити душу, можна так сказати.

Але я такої “розкоші” не маю, на жаль. Якраз я сама нічого ніколи не говорю про щось власній мамі. Ні наші сімейні питання, ні мої особисті я ніколи не обговорюю з нею, адже знаю, що від цього лише гірше буде.

А не роблю я цього з двох основних причин.

По-перше: я дуже не хочу, щоб мама хвилювалася за нас, адже вона вже у віці, давно немолода людина.

По-друге, саме головне: мама тиждень ще мені після того телефонуватиме, щоб щоразу давати мені різні поради. І якщо я з ними не погоджуюся чи не роблю те, що каже вона, то мама, в додаток, ще й ображається на мене дуже за це.

А згодом я, несподівано для себе, помітила, що мама в курсі наших сімейних справ до найменших дрібниць і подробиць, хоча ми з Іваном обоє нічого не розповідаємо їй.

І лише випадково я якось побачила, що моя мама сама випитує все це в нашої доньки, якій зараз 7 років лише.

А Марійка з задоволенням розповідає бабусі все, що відбувається в нашому домі і про що ми з чоловіком говоримо.

Я довго думала, як правильно вчинити мені в цій ситуації. Чи правильно це, що робить мама?

– Марійко, не розповідай бабусі наші секрети, про наші важливі справи не має знати ніхто, не варто, хвилювати бабусю, – спробувала я пояснити нашій доньці, адже не знала, як їй правльно ще донести подібне.

А наступного разу, коли бабуся прийшла та розпитувала Марійку про наші сімейні справи, донька їй прямо й сказала, що це великий секрет, мама просила секрети не розповідати і з бабусею про щось важливе не говорити.

Нічого не вдієш, це ж дитина. Сказала те, що в неї на думці.

А мама моя після того ну дуже образилася на мене і на внучку свою.

Але що я зробила не так? Чому мама ображається на нас? А невже вона сама робила гарно, випитуючи все у малої дитини?

Чи можна мені було вчинити якось по-іншому? Чи все правильно зробила я?