Наш будинок побудований на дві половини, так колись дідусь задумав. Побудував і в одній половині жили вони з бабусею, а в іншій – мама з татом. Коли не стало дідуся з бабусею, їхню половину віддали моїй старшій сестрі, мені ж говорили, що я житиму з батьками. Сестра якраз вийшла заміж, вони з зятем одразу заявили, що в них свій побут, а в нас свій і ніхто ні до кого не втручається.

Я у свої вісімнадцять мала необережність закохатися у непутящого хлопця, та завагітніти. Коли він дізнався про мою вагітність, одразу зник. Дитину я залишила, тож стала матір’ю-одиначкою. Сестра мені завжди на це вказувала і були такі важкі часи для мене, що я не мала навіть за що придбати дитячу суміш, мусила просити в мами з батьком. Сестра завжди за це на мене гримала та говорила, що сама народила сама і годуй, що ніхто твого спиногриза годувати не буде.

Але часи змінюються, мій син підріс, я знайшла хорошу роботу хоч і в сусідньому селі, але маю змогу туди дібратися, маю свій автомобіль. Заміж поки що я не збираюся, хоч двадцять і вісім років мені, та поки що чоловіка який би був мені до душі, з яким би я була готова провести все життя я не знайшла.

На жаль не стало вже й нашого батька, тож я з сином і мамою живемо разом. За цих десять років, що сестра поселилась в іншій половині та народила трьох дітей. В селі роботи мало, але мені здається сестра з зятем не надто її і шукають. Оскільки я працюю в сусідньому селі, тож зранку сідаю їду на роботу, а ввечері повертаюсь, що робиться дома практично я і не знаю. Син в школі, або з друзями, а мама пенсіонерка, сидить вдома, обробляє невеличкий город, який також розділений на двох, бо сестра не хоче садити з нами, вона садить окремо. Якщо чесно, мене це влаштовує, адже я не розумію, чому я маю працювати ще й на сім’ю сестри. З мамою з весни засадили, тоді мама собі весь сезон його помаленьку обробляє, а на осінь ми разом збираємо врожай. Так ось, я пішла у відпустку, думала, що відпочину як слід, відісплюся.

Та одного ранку прокидаюся і чую, що хтось бігає по хаті, одразу розуміла, що прибігли племінники, дітей сестри я люблю не проганяю завжди чимось пригощаю. А я ще з вечора закупила продуктів, поставила в холодильник, зранку прокидаюся приготувати сніданок, відкриваю холодильник, а він практично пустий. Питаю мами, чи віддала дітям, вона сказала, що вони самі брали. Що значить самі, я розумію, що рідні племінники, мамині рідні онуки, але ж я лише закупила. Того дня змовчала.

На наступний день сплю зранку, а чую вже сестра з мамою говорить: “Ви, що нічого не купляли їсти, а то я не маю, що малим приготувати?” І мама їй говорить:”Там є крупа, є заморожений фарш, бери собі” І після цих слів я вийшла з кімнати і запитала сестру, чого це вона прийшла до мами просити харчі для своїх дітей, якщо у дітей є здорові матір і батько, які можуть піти на роботу та заробити. Мама в сльози, говорить, що жаль їй і дочку старшу і онуків, що вони будуть голодувати. Мені також жаль племінників, що в них такі непутящі мама з батьком, але й годувати я їх не хочу.

І ось тепер ситуація обернулась зовсім навпаки, тепер я можу прогодувати свого сина і утримувати навіть себе і маму. А моя сестра при тому, що має дві руки і дві ноги, і такий же чоловік її здоровий, просять у мене на хліб. І мені все одно, що про мене говорять люди, але я не хочу тепер допомагати тим, хто у свій час обернусь до мене спиною. І я попередила маму, що відтепер я буду контролювати всю продукцію у нашому з нею холодильнику, і якщо то на то буде потреба то холодильник буде під замком.