Після того, як мій син з дружиною зіграли весілля, я підійшла до наречених і щиро сказала своїй невістці, що я людина небагата, грошей, особливо, не маю, але якщо потрібна якась порада чи допомога, то я завжди допомагатиму їм.

Оксана засміялася і відповіла, ніби жартома, що якщо їй порада буде порада, то вона до своєї мами звернеться, а грошей ніколи у мене просити не буде. Я тоді не звернула увагу на її слова, лише згодом зрозуміла, що вона мала на увазі.

Мій син поїхав жити в квартиру своєї дружини – на іншому краю нашого міста. Микола все рідше став до мене приїжджати, Оксана у мене раз чи два була відтоді, як вони одружилися. До себе в гості вони мене ніколи не кличуть

Одного разу у мене кран на кухні зламався, я попросила, щоб син приїхав відремонтував, він за декілька хвилин міг його полагодити, але відмовився, сказав, що їхати так далеко через кран не буде, заплатить краще майстрові. Звісно, що я грошей у сина не брала, сама оплатила ремонт.

Коли у них народилася донечка, мене теж Оксана з Миколою не покликали, сказали, що до немовляти чужих людей не кличуть, адже зараз такі обмеження, краще гостей не кликати. Але ж я не чужа їм людина!

Коли кличу в гості до себе, не приїдуть ніколи, до себе додому не кличуть мене. Микола раніше цікавився моїм життям, а тепер сам й не подзвонить ніколи. Стали наче чужі.

Виходить, що я виростила сина для чужої родини. Не розумію, що я зробила не так.