Я така заробітчанка, що нічого собі не заробила, так вже сталося. І не тому, що я була лінивою, чи працювати не хотіла, а тому, що мала такого сина, який з мене всі гроші і витяг.

Станіслава я народила в 30 років, він був довгоочікуваною дитиною, і тому ми з чоловіком перегріли його своєю опікою. Проте, зрозуміли ми це не зразу, а лише згодом, коли він почав “чудити”.

Вчитися син не хотів, з інституту його вигнали на третьому курсі. Не встигла я засмутитися через це, як Стас заявив, що дівчина від нього дитину чекає, і тому він буде одружуватися.

Я не знала, що і казати, але чоловік мене заспокоїв, що це не найгірший варіант, мовляв, нехай одружується, може сім’я, відповідальність його змінять.

Хвилювалася я дуже, бо не розуміла, як він в 20 років, та ще й з своїм характером, має стати главою сімейства. Та коли я вперше побачила Наталку, його наречену, мені відразу відлягло, дівчина мені настільки сподобалася, що я відразу відчула, що стане вона хорошою дружиною.

Тільки одного я не могла зрозуміти – як така дівчина вибрала собі мого Стаса? Але я цим сильно не переймалася, раділа, що така гарна невістка і сподівалася, що син під її впливом зміниться в кращу сторону.

Жили молодята біля мене, онук народився, Андрійком назвали. Син наче схаменувся, виконував чемно роль батька, працювати влаштувався.

Згодом і другий внук народився, Сергійко. Діти – то була моя найбільша радість у житті.

Невістка теж мене тішила, от тільки син постійно шукав собі пригод. Став додому пізно з роботи повертатися, частенько напідпитку, на наші з Наталкою зауваження реагував дуже гостро, слова йому не можна було сказати.

Невістка все терпіла, але переломним моментом у їхніх стосунках стало те, що Стас загуляв, і вона про це дізналася. Зраду пробачити Наталка не могла, тому зібрала дітей і поїхала до своєї мами. А мій син, замість того, щоб її повернути, став ще більше заглядати у чарку.

Стас з кожним роком все більше котився вниз, втратив роботу, і мені доводилося більше працювати, щоб прогодувати нас усіх. Але як би мені не було важко, я ніколи не переставала цікавитися внуками – завжди їм і продукти передавала, і гроші, і цукерки, і одяг.

Через кілька років Наталка заміж вийшла, і переїхала з дітьми в інше місто до свого чоловіка. Відтоді внуків я бачила рідше, але при кожній можливості передавала їм гостинці поштою.

Коли я дізналася, що у мого сина великі борги, щоб їх віддати, я зібралася в Іспанію на заробітки. Борг я перекрила за кілька місяців, але на цьому ця історія не закінчилася, бо з’являлися нові, і всі гроші, які я заробляла, як у воду йшли.

Мені подруги радили перестати допомагати синові, переконували, що такі люди не міняються, та я, як мама, не могла його залишити.

Дівчата були праві – сина я не змінила, і грошей не заробила. А для чого я так важко працювала – не зрозуміло.

Зараз мені 67 років. Я повернулася додому, бо здоров’я стало підводити. Грошей на лікування не було, тому довелося продати свій будинок.

Сина не стало кілька місяців тому, і саме це мене і підкосило найбільше. Я думала, що продам дім, частину грошей витрачу на лікування, а на решту куплю собі якусь невеличку квартиру, але моїм планам не судилося збутися.

З продажу будинку я виручила не так багато грошей, як би мені хотілося, і всі гроші я на лікування і витратила, так що в підсумку житло купувати вже не було за що.

Сказати, що я була у відчаї, це нічого не сказати. Я просто не знала, що мені робити.

Покажу, як знищити простатит за 48 годин без лікарів

Артрит боїться цього як вогню: суглоби відновляться за 8 днів
І коли у мене просто опустилися руки і згасла остання надія, мені зателефонувала колишня невістка, запитала, як у мене справи.

Я все чесно їй розповіла, і вона сказала, що хоче зі мною зустрітися, але попросила, щоб я приїхала до них, бо у неї народилася дитина, і вона не може далеко їхати. Наталя оплатила мені навіть квитки.

Приїхала я до колишньої невістки – і очі розбігаються, таку красу Наталка з чоловіком усюди навела, що мене охопив просто захват. У них гарний заміський будиночок, і доволі просторий, і невістка мені запропонувала жити з ними.

Я відмовлятися стала, мені не зручно було, хоча насправді я розуміла, що це мій шанс.

Коли прийшов Петро, теперішній чоловік Наталки, він з великою повагою говорив до мене, сказав, що не знає такої свекрухи як я, щоб так колишній невістці, та ще й заміжній за іншим чоловіком, допомагала.

– Я своїм внукам допомагала, – виправдовувалася я.

І це дійсно було так. Бо весь цей час, поки я була на заробітках за кодоном, я невістці присилала щомісяця для дітей 400-500 євро.

Невістка ці гроші трохи на дітей витрачала, а трохи на будівництво будинку, в якому вони зараз і живуть.

– Мамо, на одну кімнату Ви точно заробили, – сміється невістка. – Та й нашим дітям, і двом старшим, і цьому малюку особливо, бабуся потрібна, то ж погоджуйтеся, навіть не думайте, – сказала Наталя.

Так я стала жити у невістки колишньої. Кому не кажу – ніхто не вірить, що таке можливо. Але я щаслива, бо тепер у мене є гарна, велика родина.