Так вийшло життя, що моя старша сестра Ірина дуже вдало вийшла заміж за свого однокурсника та поїхала жити в Італію. Щаслива вона була дуже від того, словами не передати, як сяяла та раділа, що така квітуча в неї доля!

У Ірини з її чоловіком там за кордоном свій власний чималий будиночок, як вона каже “невеличкий” за їхніми мірками, а для нас так це просто хороми багаті якісь.

Є робота в Ірини, є машина, та все є, про що лише можна мріяти! Хоча їхня сім’я вважається там середнім класом, але нам таке і не снилося. Відпочивають на морі вони обоє з чоловіком щороку, подорожують власним автомобілем. Просто рай, а не життя!

Ми з сестрою обоє родом з простої сім’ї, до її заміжжя нам закордонне життя й не снилися ніколи, більше того – ми навіть не мріяли про таке.

Тато наш – звичайний таксист, мама – медсестра, в поліклініці багато років працювала, і живемо ми в невеликому районному містечку.

Просто Ірина поїхала навчатися в столицю, ось там їй і пощастило з майбутнім чоловіком зустрітися, адже саме там вони й познайомилися.

Вони там обоє закінчили навчання, створили сім’ю, орендували пару років квартиру з першим малюком, а потім поїхали до чоловіка на його батьківщину.

А я навчанню уваги мало приділяла, на жаль, закінчила звичайний коледж, пішла працювати, зустріла хлопця з звичайної робітничої родини, вийшла за Михайла заміж, знімаємо крихітну квартиру, є маленький синок.

Що найгірше зараз, що перспектив ніяких в житті зовсім зараз у нас я не бачу, та й немає їх, напевно. Чоловік, як і його батьки, працює на нашому місцевому заводі і про більше й не мріє.

Якби у мене сестра не жила за кордоном, то, напевно, я б змирилася зі своїм сірим і буденним життям, але як побачу її барвисті фотографії з різних куточків світу, і собі мрію про таке життя.

Вона вся така красива, сама за кермом власного, на фоні яскравих квітів, а ми тут черевиками бруд місимо.

Спочатку Ірина нас не кликала до себе – були складнощі з її громадянством. А потім другу дитину там народила, всі документи оформила, і ось в тому році приїжджала з дитиною, щоб нам малюка показати, та й поговорити серйозно.

Загалом, Ірина щиро хоче нас всіх туди забрати. Наші батьки категорично проти цього – звикли тут жити, нічого міняти не хочуть в своєму житті, та я їх розумію, вже вік, а ось я замислилася.

Ну що нам тут робити? Самі знаєте – з кожним днем ​​життя стає все складніше, постійно рахуємо ці жалюгідні копійки, постійно виправдовуємося перед господинею квартири, якщо зарплату чоловіка затримують, і таке буває, що не можемо вчасно оренду заплатити.

У батьків своїх ми, правда, грошей не просимо, вони теж не багатії у нас. А що з них взяти? Сумно вже від цих злиднів, хоча теж вважаємося “середнім класом”. Лише ось класи в різних країнах якісь несхожі.

Ось сестра й приїхала до мене з пропозицією: давайте, мовляв, згортайтеся тут, складай свої речі, бери чоловіка та сина, і їдь до нас, ми все влаштуємо, все буде добре.

Чоловік мій зараз може їхати за кордон, у нього є дозвіл, тому з цим проблем немає зовсім.

Я знаю, Ірина мені правду каже, вона ж добра мені лише бажає, і я вже подумки там – поруч з нею, але у мене одна проблема лише – впертість мого чоловіка! Він просто відмовляється від цієї пропозиції і все – навіть чути не хоче про закордон.

Варто сказати, що і мої свекри дуже патріотичні люди. Весь час вірять у світле майбутнє, яке стає все темніше і темніше, на жаль. Вони такі, але нічого в їхньому житті світлого немає, крім квартири, двох синів та цього заводу, в якому вони все життя працюють за зовсім невеликі гроші.

Артрит боїться цього як вогню: суглоби відновляться за 8 днів

Як позбутися запалення в суглобах: рецепт швидкого одужання
Свекруха взагалі вже на пенсії, а й досі на роботу ходить – життя ж дорожчає, копійки рахувати не хочеться, пенсія зовсім маленька. Здоров’я ніякого, а працювати доводиться важко.

Я так вважаю, що це саме вони збивають мого чоловіка, не хочуть, щоб він їхав, щоб не залишив своїх батьків без нагляду, вони бояться одні залишатися на старості років. Але поруч ж залишиться його старший брат!

Іноді чоловік сам розуміє, що нам тут буде дуже важко.

Але варто було мені хоч слово сказати про закордон, то починається одне і те ж: “Де народився, там і знадобився!”, “Своя сорочка ближче!”

Але ж явно не його слова, а свекрів. Я плачу, кажу, що так жити неможна, бо важко, а він мені: “Ні, залишимося тут – на Батьківщині, нехай бідні, але горді!”

І давай чоловік мені пояснювати, що все це казки про закордон, що будемо там пропадати”.

Але у мене рідна сестра там живе, вона ж краще знає! Тим більше, куди вже більше пропадати як тут? Гірше точно вже не буде!

Як на такого впертого чоловіка можна вплинути, як його вмовити?

Мої батьки мовчать, а з свекрами говорити марно. Та й друзі у нас такі, що не хочуть, щоб ми їхали, теж підтримують чоловіка, щоб він в Україні залишався, хоча я не розумію чому.

Якщо я кажу чоловікові про вічну бідність, то він мені каже, що на дві зміни ходити буде, підробітки якісь шукатиме, але це теж не вихід: я його бачити вдома не буду, і він сил не матиме зовсім.

Але ж є вихід, хороший вихід і підтримка рідних людей, яку ми можемо отримати в Італії і покращити там своє життя!

Чому чоловік не хоче змінювати нічого? Як його вмовити, мені так потрібна зараз гарна порада, а то я вже не знаю, які слова підібрати.

Я кажу чоловікові – ну давай поїдемо, трішки за кордоном поживемо, заробимо грошей, а потім вже з гарною сумою додому повернемося і покращиться наше життя. Він лише сердиться. От як вмовити його?